Пролог

У великому ясному небі, високо серед хмар, вирує білий дракон. Його крила, як сніг, розгортаються широко, легко порушуючи повітря своєю могутністю. Світлі блиски відбиваються від його лусок, що схожі на кришталеві камені, створюючи мерехтливий блиск на просторі, коли він розгортає крила в злеті.

Його довгий хвіст залишає слід на небі малюючи звивисті лінії хмарами які зачіпає.

Подеколи, можна помітити дивні та таємничі, але водночас зачаровуючі та елегантні спалахи золотаво-білих відтінків його вогню, котрі створюють вражаючі образи на небесному тлі, виглядаючи як мальовнича картинка в розцвіті.

Дракон видає глибоке, могутнє ридання, яке лунає серед височин, наповнюючи небо звуками його присутності. При цьому його великі кришталеві очі що відблискують ледь не усіма кольорами веселки, вивчають простори навколо себе, будучи сповнені пристрастю до величі цього світу.

Люди на землі, дивлячись на це видовище, можуть відчувати суміш екстазу та трепету від зустрічі з таким потужним та чарівним створінням, що владарює небесами та захищає їх. А діти, знаючи, що захисник їх села на високій горі знову бачить їх та навіть чує голоси, починали весело махати йому руками та співати пісні, маючи надію розвеселити свого небесного хоронителя.

Серед гірських вершин, вкритих зеленими лісами, було розташоване тепле та атмосферне село із невеликою кількістю жителів. Будинки села виглядали як затишні хатинки, то сплетені як із дерев'яних брусків та були вкриті стріхою, а були й будинки вже з каміння та цегли. Це залежало від людини яка саме будувала своє помешкання. Кожен будинок був прикрашений то квітами та горщиками, або ж весняними рослинами які корінилися під вікнами, надаючи кожному з них аромат і яскравий вигляд.

Уздовж стежок, що обгортали кожен будинок, були акуратно висаджені яскраві квіти та дерева, створюючи маленькі, але вражаючі оазиси краси. Чисті гірські потоки збиралися в кришталевих струмках, які спадали з вершин, надаючи селу приємний звук води, що падає.

Місцевий мініатюрний ринок у центрі села — це місце зустрічей для мешканців, де торгували свіжими продуктами та ремеслами власного виробництва. Зачасту прибували навіть купці з сусідніх селищ та міст за для обмінювання товарами.

З кожного кутка села відкривалися захоплюючі види на гірські ландшафти, долини та потоки. Золотисті промені сонця освітляли село як з ранку, так і ввечері, створюючи неймовірну атмосферу тепла та гармонії.

Життя у тому селі на горі, велося спокійно та мирно, та було наповнене природною красою й спільнотою, що розквітає в обіймах величезних гір.

Веслуючі по кришталевій річці рибалки, завжди розповідали, що навіть дивлячись на власні будинки із боку, можна бачити пануючу тишу та гармонію природи.

Десь на галявині кожного дня можна було вловити гучний сміх діток. Їх забавки щоразу виглядали немов танець кольорів серед природи. Зранку вони розважаються граючись на лісовій галявині у доганялки, де звучать сміх та дитячі гомони. Під час літніх днів діти бавилися у річкових вод і веселилися під променями сонця. Коли ж наступали більш прохолодні пори року, вони придумували ігри які мають відношення вже то тієї чи іншої пори року.

Вечорами село наповнюється гомоном дитячих голосів, коли малюки грають у хованки під старими яблунями чи збираються на селищному майданчику для спільних ігор під наглядом втомлених, але не менш щасливих батьків. Радість і безтурботність дитинства вирують в кожній грі, заповнюючи повітря жвавістю та радісним настроєм.

Дорослі сидять десь ближче до своїх будинків та розмовляючи про урожай, ділячись власними клопотами, намагаються розслабитися перед сном, або ж виходять до ринкової площі що порожніє у ці години аби відчути невеличку свободу від власних стін.

Ці неймовірні та мирні дні, це саме те за що люди села були завжди вдячні дракону. Він оберігав їх зі споконвіку, та ніколи не просив нічого натомість. Дарував мудрість та своє благословення старійшинам, вказував на вірний шлях. Але ніколи не сприймав себе божеством люду та не дозволяв поклонятися собі.

Люди поважали та любили його. Навіть знаючи таємницю його походження і секрет людського обліку, все одно були готові допомагати йому у будь-який момент якщо той лише попросить.

Дракон існував довго. Дуже довго. Допоки одного дня, раптом просто не зник. Блиску крил не було чути, гул затих, а хмари більше не розганялися масивними змахами крил. Населення було збентежене подібним, але розуміло, що можливо час дракона просто вичерпано, та тепер їм потрібно почати покладатися на власні сили, або ж він побажав пожити не лише як звір, а й спробувати інше життя та не наполягали на його поверненні.

На справді ж дракон не помирав. Він просто відкинув свою драконячу сутність, та ставши людиною, дійсно забажав стати кимось іншим, та обзавівся власною родиною.

Ще раніше, могутня істота врятувала людську дівчину що не мала змоги бачити від голодної та холодної смерті та виходжував її як міг, абсолютно не розуміючи навіть базових вимог для виживання людини.

Дівчина була спокійною та ніколи не заважала, не закидувала запитаннями на які той не міг би дати відповіді, не давила власними проблемами або молитвами. Мала прекрасний голос, який співав і не одну арію на ніч для збентеженого дракона.

Він приймав її за звичайну людську дівчинку так само як і всіх інших, та одного дня відвів до села яке оберігав. Їх прийняли дуже тепло та радісно. У жодного жителя не виникало запитань. Залишивши через два дні співучу діву на пару середнього віку, дракон у людському обліку пішов.

Дівчина довгий час тужила за своїм спасителем, але розуміла що дракон не може вічно тримати поруч із собою людину. Тому змирилася та попрощалася із ним, даючи обіцянку співати кожного дня на вершині гори.

Дракон почув цю обіцянку.

І вона дотримувалася обіцянки. Кожного дня, рівно о дванадцятій годині, її відводили до самої вершини гори де вона співала арії, маючи надію що хоч одну із них, дракон точно почує та тривоги покинуть його. Це була її подяка за порятунок.