Розділ 2. Плоди

Я прокинувся зранку від того, що мене розбудив батько.
    Він сказав – “Сину тобі вже 18 років, ти маєш вступити до нашого братства Лордів, ходімо зімною.”
Я погодився і пішов за ним. Ми сіли в машину і поїхали до круглого столу за яким сидять усі 100 лордів, так кімната і стіл дуже великі, і по мікрофону спілкуються. 
    І я чую один лорд каже – “Щоб пробратися до плоду потрібно пройти через стражу, я коли був поряд то я розмірковував і вертав час багато разів. І так не зрозумів яку силу стражі мають, щоразу вони могли мене вбити, і я не чув у них жодних думок.”
    Інший лорд сказав – “Може це і добре що плід під такою охороною, бо якщо орки до нього доберуться то нам буде дуже неприємно.”
    Я спитав у бадька – “Про що це вони говорять?”
    Батько відповідав – “Далеко за 1000 кілометрів від царства вампірів, є дуже ціне дерево, з плодами. Якщо простий вампір скуштує цей плід, то він стане Лордом. А якщо орк скуштує, то він стане орком Титаном.”
    І я запитав – “А що в орків також є такі ж, як ми Лорди?”
    Батько відповів – “Так і їх набагато більше за нас Лордів, їх близько 10-ти тисяч. Але вони не такі могутні, як Лорди вампіри, вони дуже сильні фізичні, один орк Титан може підняти навіть 100 тонну плиту. І про цю їхню силу всі знають. Це тільки про наші здібності не знає ніхто, крім нас Лордів.”- Батько засміявся і сказав. - “За всю історію війни, Титани орки не змогли вбити навіть жодного Лорда. Так що їхня сила це дрібниця для Лордів, і не зважаючи на те, що ми Лорди фізичні по силі як звичайний вампір.”
Батько мене представив перед усіма Лордами і посадив мене за круглий стіл. Я слухав дуже уважно про що говорили Лорди. І мені стало цікаво, що це за дерево з плодами. Минуло кілька годин і треба було нам покидати круглий стіл. Ми з батьком покинули ту кімнату, сіли в машину і поїхали додому.
    Батько мені сказав – “Що ти почув за круглим столом, ніхто про це не повинен знати.”
Дорогою я міркував як обійти стражів щоб дістатися плоду, і я подумав. Якщо один лорд поруч біля них стояв і вони його не помітили, значить у них немає таких здібностей як у нас Лордів. Ми приїхали додому. 
    Я зателефонував Велоріні, і сказав – “Давай зустрінемося через пів години біля головного входу до парку” – Велоріна погодилася.
Я одівся і пішов до парку, і чекав кілька хвилин і вже підійшла Велоріна.
    Я сказав їй – “У мене дуже добра новина для тебе є. Але погана новина також є.”
    Велоріна одразу від радості почала кричати – “Давай розказуй я слухаю!”
    Я їй сказав – “Я можу тобі сказати тільки про погану новину, бо про хорошу я не маю права розповідати.”
    Велоріна засмучено сказала – “Добре розповідай про погану новину.”
    Я усміхнувся і сказав – “Я погану новину вже тобі розповів.”
    Велоріна задумалася і сказала – “Тобі не можна про хорошу новину розповідати і це є погана новина так?”
    Я сказав – “Так.”
    Я трохи задумався і потім сказав – “Давай це буде нашим секретом, я тобі розповім трішки про гарну новину.”
    Велоріна зраділа і крикнула – “Давай розповідай я нікому не розповім!”
    Я прошепотів – “Є плоди які скуштує звичайний вампір, і він стане Лордом.”
    Я дивлюсь, Велоріна задумалася і запитала – “А де ці плоди?”
    Я відповів – “Ну це вже я не можу тобі розповісти.”
Ми сиділи кілька годин і міркували я про своє, а Велоріна про своє.
    Велоріна сказала – “”Ти мені сказав що я можу стати Лордом, давай розповідай де знаходяться ці плоди.”
І тут я злякався, я зрозумів що коли Велоріна думатиме про плоди то Лорди про це дізнаються, якщо хоч один лорд буде поряд.
    І я з дуже великим проханням сказав Велоріні – “Ти можеш взагалі не думати про ці плоди.”
    Велоріна відповіла – “Чому не думати?”
    Я їй сказав – “Прошу тобе просто не думай, я не маю права про це розповідати.”
І я дивлюсь задумалась Велоріна, і я почув у її думках що вона зрозуміла що Лорди чують думки.
    Вона відповіла – “Це правда? те прощо я подумала.”
    Я взявся руками за обличчя і засмучено сказав – “Так правда.”
    Велоріна сказала – “Я не буду про це думати не хвилюйся.”
Ми так сиділи на лавочці кілька годин і вже почало темніти.
    Я сказав Велоріні – “Давай я тобе проведу додому.”
Велоріна погодилася, ми йшли і мовчали, і вже підійшли до її будинку.
    Велоріна усміхнулася і сказала – “Не засмучуйся про ці плоди ніхто не дізнається” – і ми попрощалися.
Наступного дня ми з батьком приїхали до круглого столу. І я зовсім нічого не слухав, я був дуже засмучений. Переживавши сильно за Велорину, і за те, що я проговорився про здібності Лордів, я розумів, що думки дуже складні, і будь-який Лорд Вампір побачивши Велорину, відразу зрозуміє що вона знає. Пройшов час і ми з батьком покинули круглий стіл і поїхали додому. Я зателефонував Велоріні і сказав давай зустрінемось там же де і минулого разу, Велоріна погодилася. Я йшов дуже повільно, і розумів що я повинен їй ще один секрет сказати. Я дивлюсь стоїть Велоріна.
    Вона побачила мене і запитала – “Чому ти такий засмучений, не хвилюйся я нікому не розповім.”
    Я їй сказав – “Лорд вампір подивившись на тобе відразу зрозуміє що ти знаєш, тобі не потрібно про це навіть думати.”
    Велоріна відповіла – “Це також є така здатність у Лордів?”
    Я сказав – “Так, і в мене потекли сльози.”
    Велоріна запитала мене – “Чому ти плачиш що сталося?”
    Я сказав – “Всі хто знають хоч якісь здібності Лордів їх завезуть до тюрми однієї на все життя, і я тобе ніколи не побачу. З цієї тюрми не можливо втекти, тюрма знаходиться на острові. Давай втечемо, я тобе не покину одну, за мою помилку я маю відповісти, і ти мені дуже подобаєшся. Я тобе знаю вже кілька років, я завжди за тобою стежив, і слухав твої думки.”
    Велоріна відповіла – “Ти мені також дуже подобаєшся, і я з тобою згодна втекти куди скажеш” – Велоріна усміхнулася і сказала, з посмішкою на обличчі – “Я все дитинство мріяла подорожувати по планеті.”
    Я їй сказав – “Куди поїдемо?”
    Велоріна відповіла – “Давай поїдемо на територію орків там немає Лордів. Між нами вже тисячу років мир і вони ж не загрожуватимуть нам.”
    Я сказав велоріні – “Я дуже хочу щоб ти стала Лордом, давай поїдемо до того дерева з плодами, від нашого кордону за 1000 кілометрів знаходиться це дерево.”
    Велоріна відповіла – “Це потрібні кошти, щоб на чомусь туди поїхати.”
    Я сказав – “Це дрібниця. У нас ще є здібність бачити майбутнє на 5 хвилин уперед. На біржі побачивши майбутнє, можна заробити мільйон доларів за одну добу.”