Лорд Валентайн

Пролог

Друга година ночі. Бруклінський міст, оповитий туманом після вечірнього дощу.

Сльози душили горло, а думки роєм штурмували мозок. "Чому це сталося зі мною? Чому я? За що мені це? Ні, це сон, це не може бути правдою..."

Дерек пару разів зупинявся, затуляючи руками вуха і старючись не впускати в голову думки, що ніяк не облишали його.

Дійшовши десь до половини моста, він переліз через невеликий паркан пішохідної частини мосту і пройшов по металевій балці над автомобільними шляхами. Зупинившись перед прірвою, він схопився за металевий трос і закрив очі.

"Це все потрібно припинити! Я не зможу жити без неї..." - прозвучало у голові і він відкрив очі та невпевнено став перехилятися через край, невідпускаючи трос.

Автомобільні шляхи були порожніми, проте краєм ока він встиг помітити якийсь рух на пішохідній частині мосту. Відтягшись назад і обернувшись, він побачив худорляву постать в плащі.

- Не підходьте! Я зараз зістрибну!

- Ні-ні. Я не хотів тобі завадити, - прозвучало у відповідь.

- Не наближайтеся! Я не жартую!

- Слухай, якби я хотів тебе врятувати чи скинути, то вже давно зробив би це.

- А чому ви тоді сюди підійшли?

- Чекаю поки ти зіскочиш.

- Навіщо це вам?

Постать на мить зникла і несподівано з'явилася зліва від Дерека.

- Як тобі сказати... - продовжив незнайомець вже стоячи збоку на балці, - Коротко кажучи, я вампір і мені потрібна твоя кров.

- Вампір?! А чому ти тоді сам мене не вб'єш?

- Знаєш, моя матуся була християнкою. І мене кожен раз їсть совість, якщо я вбиваю людей. Але без крові я обходитися не можу, тому простіше пити її з самогубців.

- Я тобі не вірю!

Незнайомець обернувся і, довго вдивляючись кудись в далину, продовжив:

- А я тобі навіть заздрю...

- Чому?

- Ти можеш все це закінчити одним стрибком.

- А ти, ніби, ні?

Гість в плащі зробив крок вперед і полетів у прірву, зникнувши десь в тумані.

Деякий час розглядаючи все внизу, Дерек розчаровано підняв голову вверх і побачив вже справа від себе невдаху-самогубця, що дивився вниз. Дерек аж підскочив від переляку.

- Упс... Знову не вийшло, - сухо констатував співрозмовник.

- В кожному разі тобі мене не зрозуміти! Тобі не відомо, що таке любов! Кому я розповідаю, ти ж позбавлений почуттів!

- Я? - тепер уже опонент підскочив на місці від здивування, - От я тобі зараз розповім одну історію. Так от, жив я тоді в Польщі. То був 1939 рік. Як зараз, пам'ятаю той ранок, коли я її вперше побачив на базарчику квітів. Вона продавала орхідеї в горщиках, моя мила Соня... Я місяць стежив за нею, поки наважився підійти, щоб познайомитися.

- А далі?

- Далі я запросив її на оперну виставу.

- А вона?

- Вона відмовила, бо в неї не було вечірнього плаття.

- І це все?

- Та дай договорити! Не перебивай. Я подарував їй те плаття. Але вистава мала бути лише через тиждень. А на наступний день в Польщу вторглися нацисти. Ні, я не жаліюся на них, в мене тоді їжі взагалі не бракувало, але моя Соня... Її покійна мама була єврейкою. Потім вони все-таки дізналися і її забрали в концтабір.

- І це вся історія?

- Ні. Я ж не ти, щоб так просто здатися. Я послідував за нею. Це довга історія, але якщо коротко, то я зробив все, щоб мене ув'язнили в той же концтабір.

- Ого.

- Я приходив до неї кожної ночі, приносячи продукти і все що було необхідним. Також я карав всіх наглядачів, які відносилися до неї погано. А вони кожного ранку розстрілювали по десять чоловік, не розуміючи, хто вбиває їхніх колег. Все було прекрасно, до того ранку коли в ту десятку включили мене.

- І що було далі?

- Розстріляли мене, як всіх, але черга на спалення дійшла до мене лише ввечері. Той охоронець, - посміхнувся вампір, - Він взяв мене за ноги і потяг в камеру. Бачив би ти його очі, коли я встав...

Дерек засміявся у відповідь.

- Так от, Він нічого навіть не сказав. Просто витяг пістолет і застрелився. Але далі залишатися в концтаборі як раніше я вже не міг і вирішив втекти з Сонею. Проте план виявився не таким успішним і її поранили, коли ми вже майже втекли.

- Вона померла?

- Ні. Я їй не дав. Я вкусив її, але кров не пив.

- І вона стала також вампіром?

- Ага. І, знаєш, як вона мені віддячила?

- Як?

- Через місяць втекла із іншим вампіром.

Дерек зареготав у відповідь.

Вампіру це не сподобалося і він промовив:

- Так. Я щось заговорився тут. Давай, стрибай уже, а то я дуже зголоднів поки ми тут балачки вели.

Дерек посерйознішав і після недовгої мовчанки відповів:

- Ні. Я передумав.

Лорд Валентайн подивився на нього і незадоволено промовив: