Глава 5. Зустріч на стадіоні «Парк де Пренс»

Команди «Пари Сен-Жермен» та «Монпельє»  щойно вишикувались на полі, коли Ніколя Шугай знайшов Мсьє Жосса на трибуні.

Шеф, згорбившись, схилився над програмкою матчу й робив у ній позначки кульковою ручкою. Його спортивна сорочка з розстебнутим коміром і легкий кашкет виглядали так, ніби він носив їх роками — ніби в них косив траву по неділях і майстрував щось у своїй майстерні на радість онукам.

Наскільки знав Нік, Жосс колись був одружений, але останнім часом  його єдиною сім'єю була робота.

Небезпечна.

Вимоглива.

Всепоглинаюча.

Але сьогодні його сухорляве, засмагле обличчя як у старого першопроходьця,  виражало лише одне — багаторічну й віддану любов до футболу.

Нік зручно вмостився, закинув ногу на ногу й побачив, як Ернандес приймає небезпечну передачу у штрафному майданчику  й відправляє м'яч низьким ударом у центр поля.

Нік склав долоні рупором і вигукнув:

— Молодець, Лукас!

Жосс схвально цмокнув язиком.

— Тепер операція набирає обертів, Ніку. Часу гаяти не можна. Доведеться передати тобі пакунок негайно. І не зовсім той, який я планував. Ти дав нам новий напрямок для роботи.

Нік кивнув.

— Що маєте?

— По-перше. У «Мезон Апартамент» ніхто не повертався до твого номера. Наш агент проник усередину й оглянув твого відвідувача. Нічого особливого.  Експерт зняв відбитки з ножа. Твій приятель – «мийник вікон» виявився дрібним злочинцем із репутацією найманого вбивці. Але нічого значущого за ним ніколи не водилось. Хоча дещо ми все ж отримали. У барі, де цей хлоп зазвичай проводить час,  він зустрічався з чоловіком у костюмі з жатої тканини. І ми маємо його опис, що збігається з твоїм.

— По-друге. Наша людина провела ранок в аеропорту. Чоловіка з таким же описом бачили на оглядовому майданчику ще до вибуху і якийсь час після нього. А ще раніше він розпитував про рейс 1602 – про його несподіване приземлення у Орлі. Саме тому його й запам'ятали.

— По-третє. Так званий візник прожив досить довго, щоб проклясти і тебе, і того в костюмі з жатої тканини, а також сказати, що його наказом було будь-якою ціною дістатися до дівчини. Цей наказ він отримав від Жатого Костюма, а той — з-за кордону. Від якогось "клятого іноземця", як він висловився. А потім, на жаль, помер.

— Небагато користі від цього, — кисло зауважив Нік.

— Не так вже й багато. Але це змусило нас замислитися: як саме він отримував накази? Якщо вони надходили з-за кордону, це не так просто. І тут нам трохи пощастило.

Трибуни вибухнули оплесками: Брадли Баркола  відправив високий м'яч у штрафний майданчик «Монпельє», створивши небезпечний момент, але голкіперу Мішелю Матьє в останній момент вдалося відбити цей м’яч.

— І в чому полягала удача?

— Серед того, що залишилося від твого приятеля в жатому костюмі, ми знайшли пачку сигарет й мобільний телефон. У смартфоні серед фото у галереї, до речі там є й твої та Еллен, - скріншот електронного листа, який надіслали з Лондона позавчора. Там було написано:

«Завтра стежити за рейсом 1602 з Ямайки. За потреби організувати зустріч. Сподіваюся, все вже підготовлено, але навіть найкращі наміри іноді зазнають невдачі. Вкрай важливо зберегти таємницю місії. Розраховую, що діятимете відповідно до обставин. Ред.»

— Це нам про щось говорить?

— Поки що ні. Є ще дещо, що тобі треба знати, але наразі я наговорив достатньо.

Жосс поліз до кишені.

— Ніку, не в службу… Купи два хот-доги. За мій рахунок.

Його рука вклала в долоню Ніка червону купюру у десять євро.

У складках банкноти Нік відчув щось тверде й металеве.

Ключ.

— «Gare du Nord» (фр. «Північний вокзал»), — тихо промовив Жосс. — Там знайдеш усе, що зараз потрібно. Згодом зв'яжешся зі мною щодо новин. Але одне скажу наперед: скоро тобі знову доведеться подорожувати. І перше, що зробиш після гри, — підстрижешся.

Нік обурено подивився на нього.

— Я вже підстригся.

Жосс уважно оглянув його.

— Недостатньо коротко. Під «їжачок». Тепер ти будеш схожий на студента коледжу.

Нік застогнав.

— І що далі?

— А далі говоритимеш ти. Що ще маєш для мене?

Нік розповів про розмову з черговою у готелі «Mercy-Argenteau», де проживала Еллен Дюбуа, а потім він зателефонував Отто Верту, який підтвердив усе, що говорила колишня стюардеса. І додав, що вона чудова дівчина, а із Полом сталася клята трагедія. Отто познайомився з ними обома через туристичний бізнес, а після загибелі пілота саме до нього Еллен прийшла зі своїм горем.

Так, це безсумнівно був вибух.

Під час розслідування на Пола намагалися повісити звинувачення в пияцтві, але ті, хто його знав, у це не повірили.

Еллен буквально не давала спокою чиновникам і слідчим.