Глава 3. Противник наносить перший удар.

Нік затамував подих.

Не так, як це роблять звичайні люди. Не з різким, чутним вдихом, який одразу вказав би невідомому зловмисникові, де саме він стоїть.

Йога має багато переваг.

Одна з них — мистецтво керувати диханням.

Ніколя стулив губи й перестав дихати. Тиша в кімнаті наче завмерла.

Швидко пристосовуючи очі до темряви, «Вожай» завмер і став чекати. Але його мозок працював із шаленою швидкістю, розставляючи в пам'яті кожен предмет меблів, кожну річ, що займала простір і утворювала геометрію кімнати ще до того, як згасло світло.

У сусідньому номері перекинувся стілець. Пролунав чоловічий лайливий вигук.

Думки Ніка мчали крізь темряву.

Він стояв між ліжком і комодом.

Двері були приблизно за три метри ліворуч.

По обидва боки дверей — крісло й невеликий столик.

Праворуч, за кілька кроків від ліжка, — ванна кімната.

Два вікна виходили на Сену, відкриваючи чудовий краєвид нічного Парижу. Важкі штори були запнуті ще тоді, коли він робив вправи, і залишалися закритими, коли він уже закінчив одягатися. Через вікна ніхто не міг проникнути.

Вхідні двері були замкнені зсередини.

Ванна.

Зловмисник мусив бути у ванній кімнаті або десь поруч.

У ванній було маленьке віконце - замале для звичайної людини. Але усі інші можливі шляхи проникнення були виключені.

Де ще могла ховатися небезпека, як не у ванній?

Нік не рухався.

За потреби він міг затримувати дихання досить довго.

Але що робив у цей час незнайомець?

«Вожай» напружив слух, вловлюючи найменший звук.

Тепер він чув Париж. Гуркіт міського руху долинав з вулиці… Ось пролунав клаксон, напевно водій попереджав пішохода, який замислившись надто повільно переходив вулицю… А ось прогуркотів потяг метро по мосту Бір-Хакім.

Пожежна драбина?

Вона була не просто під вікном ванної, але достатньо близько для спритної людини.

Десь унизу знову різко засигналив автомобіль.

А тим часом тиша в номері 212 стала майже відчутною — живою істотою. Його непроханий гість не міг чекати надто довго. Якщо світло згасло й в інших номерах, постояльці незабаром здіймуть галас. Електрику ось-ось відновлять.

І це Ніка цілком влаштовувало.

Ледь чутне, сухе шльопання шкіри об шкіру миттєво привело його в дію.

Занадто близько.

Не вдихаючи, він ковзнув убік від того місця, де стояв, і безшумно перемістився до стіни біля дверей.

Одночасно він напружив передпліччя.

Ахілл тихо вислизнув зі шкіряної прихованої кобури й ліг прохолодною вагою в праву долоню. Лезо, гостре як бритва для гоління, беззвучно стало в бойове положення.

Лівою рукою Нік намацав крісло. Якщо поставити його між собою й невидимою загрозою, воно могло дати хоч якийсь захист.

«Вожай» рухався беззвучно.

Але темрява зрадила його. Ніби той, хто перебував у кімнаті разом із ним, бачив його рухи рентгенівськими очима.

Пролунав тихий свист. Повз ліву щоку Ніка майнув стрімкий подих повітря. Глухий стукіт сповістив, що холодна летюча сталь знайшла ціль.

Реакція «Вожая» була миттєвою. Чистий рефлекс, народжений пам'яттю тисяч сутичок.

Його ліва рука намацала руків'я ножа нападника, що стирчало із дерев’яної панелі на стіні. Нік подав праве плече трохи нижче руків'я, визначив напрямок і відповів тим самим.

Ніж, що хвилину назад становив смертельну небезпеку для «Вожая», злетів з його долоні з легкістю й силою кулі, точно по лінії, звідки щойно прилетів.

Тіло Ніка напружилося. Очі марно намагалися прорізати суцільну темряву. Але тепер очі були вже не потрібні.

Тишу розірвав придушений крик здивування. Не встигнувши перетворитися на повноцінний зойк, він захлинувся булькотливим хрипом.

Щось важко впало на підлогу.

Нік повільно випустив повітря з легень.

Убивця заплатив за свою самовпевненість.

Десь неподалік грюкнули двері.

Із коридору долинув сердитий голос:

— Що тут, чорт забирай, коїться? Хтось, мабуть, бавився із запобіжниками чи автоматами, як там вони називаються! Невже нас збираються тримати в темряві всю ніч?

Нік навпомацки дістався вікна й розсунув штори.

Тьмяне світло нічного паризького неба освітило чоловіка, який лежав долілиць, розкинувши руки й ноги. Половина його тіла залишалася у ванній кімнаті, а решта простяглася по підлозі спальні.

Ніж криваво стирчав із його горла — похмуре свідчення точності судження й кидка Ніка.