Глава 1. Інцидент в аеропорту Орлі.

Ніколя Шугай відкинувся на спинку свого крісла біля ілюмінатора й дозволив могутньому пульсуванню реактивних двигунів заколисати себе. Гігантський металевий птах плив небом так легко, ніби був чарівним килимом. Він склав свої сухорляві руки на животі й розслабився. Робити було нічого — лише чекати. Та під напівопущеними повіками його карі  очі залишалися настороженими. Рейс MBJ-CDG1602  з Монтего-Бей  на Ямайці  до паризького аеропорту імені Шарля де Голля   вже давно подолав половину шляху. Після пересадки у Атланті на літаку компанії Delta AirLines, так само як й до цього, - не було жодних ознак того, що хтось виявляє до нього інтерес.

Нік ще раз окинув поглядом своїх супутників по польоту, подумки розташовуючи навіть тих, кого не міг бачити, не повертаючи голови. Це мав бути хтось із пасажирів, інакше повідомлення не мало жодного сенсу. Зрештою, завжди корисно ще раз придивитися до тих, з ким подорожуєш. А погана звичка — припиняти це робити. Нік ніколи не позбувався цієї звички, і, можливо, саме тому пережив п'ятнадцять небезпечних років служби в DGSE і вже декілька сроків на посаді надсекретного оперативника Асоціації мсьє Жосса, як називали полковника Бомона в Асоціації  А.М.І.С.

Пасажири залишалися тими ж самими, що і раніше. Кожен сидів на своєму місці й мав саме той вираз обличчя, якого від нього можна було очікувати. Молодята просто перед Ніком усе ще воркотіли й милувалися одне одним, зворушливо піклуючись про найменші потреби партнера. Попереду сиділи двоє галасливих ділків — очевидно, компаньйони, які поверталися до головного офісу, — і гаряче сперечалися про те, хто з них кращий й приносить більше користі їх спільному бізнесу.

Молода брюнетка через прохід усе ще тримала в руках товстий підручник у м'якій обкладинці, сама назва якого змусила Ніка порадіти, що студентські роки давно позаду: «Проблеми адаптації та культурного конфлікту в країнах, що розвиваються: соціально-психологічне дослідження». Проте дивилася вона не в книгу. Вона дивилася на нього —зацікавленим поглядом, немов оцінюючи.

Нік по-дружньому усміхнувся їй та підморгнув. Побачивши посмішку й зловивши його погляд, дівчина зашарілася.

Він заплющив очі й зітхнув із легкою тугою. Найкраща частина тих днів теж залишилася далеко позаду. Як і Ямайка.

Ямайка п'янила.

Складне завдання несподівано перетворилося на відпустку. Два чудові тижні сонця й розваг далеко від мсьє Жосса, який був свято переконаний, що його найкращий оперативник — Ніколя Шугай — щомиті ризикує життям або ламає голову над черговою загадкою. Насправді ж усе минуло напрочуд легко й приємно. До того ж ця легкість принесла йому, між іншим, чималу премію від шпигунського відомства дядечки Сема за надані послуги.

Розкішний відпочинок на узбережжі Карибського моря у п'яти зірковому готелі «Half Moon», що розташований на величезній закритій території в районі Роуз-Холл. Це місце ідеально підходило для романтичних подорожей та любителів активного дозвілля.

Ранок у Half Moon починався з лагідного шепоту хвиль та м’якого золотого світла, що заливав кімнату через панорамні вікна. Тутешня погода — це втілення ідеального карибського літа: тепле, густе повітря просякнуте ароматом солі та тропічних квітів, а легкий морський бриз приносить приємну прохолоду навіть у найтепліші години. Блакитне небо без жодної хмаринки ближче до вечора фарбується у фантастичні відтінки рожевого та золотого, обіцяючи ще один незабутній теплий вечір під зорями.

А звершенням усього стала графиня Едмонда де Пюже-Ростан — висока, вольова й чуттєва жінка, яка була не лише ключем до справи, а й її найприємнішою частиною.

Саме коли він вечеряв із нею на терасі  Seagrape готелю «Half Moon» в Монтего-Бей, йому передали записку.

У ній було написано:

Ніколя Шугаю.

Шановний мсьє Шугай. Терміново потребую Вашої допомоги. Наш спільний знайомий Отто Верт з «Монпарнас Тауер» часто говорив про Вас. Казав, що, на його думку, Ви зараз на Ямайці. Я шукав Вас і сьогодні ввечері побачив у холі, випадково почув, як Ви сказали, що збираєтеся відлетіти за день-два. Не можу зараз поговорити з Вами й усе пояснити, але благаю: летіть завтра рейсом MBJ-CDG1602. Інакше з мого безвихідного становища не буде виходу, а ця справа може вас зацікавити. Будь ласка, допоможіть. Зв'яжуся з Вами в літаку. Будь ласка, будь ласка, будь ласка — це не жарт і не пастка.

Щиро Ваш.

Записку поспіхом написали на бланку готелю. Підпису не було. Офіціант передав її Ніку, сказавши, що отримав її від помічника офіціанта, той — від носія багажу, а носій — ще від когось... Словом, точно сказати було неможливо. Того вечора біля бару гуляла одна компанія, за столиком номер двадцять три — інша, і записки весь вечір переходили з рук у руки. Нік просто не міг пригадати, звідки саме взялася ця.

Графиня усміхнулася, похитала головою й підняла келих, запрошуючи долити шампанського.

— Таємна шанувальниця, Ніку. Якась дурненька вигадала історію. Не звертай уваги. Залишайся до п'ятниці.

Жінка, подумав він тепер, розплющуючи очі й повертаючись до маленького світу літака.

Мабуть, графиня мала рацію.

Але не та дівчина через прохід. Вона сором'язлива, проте не схвильована. Нічого термінового її не непокоїть.