Ломота

«Інколи вона блудить серед ночі, намагаючись спіймати одиноких туристів та мандрівників, а потім…»

Дітлахи навколо кострища затамували дихання. Страшна загадкова історія з уст вожатих заінтригувала кожного хлопчака та дівчинку. Роман витримав необхідну паузу, щоб максимально сильно налякати вихованців табору.

Кліп! Кліп! Оченята тринадцятирічних вихованців невтомно продовжували вдивлятися в хитру посмішку вожака. Хлопець акуратно ззаду взяв в руки гілку.

– І їхні тіла відразу ж почали тріщати, – почав за спиною ламати сухі гілки, щоб нагнати страху. – З того часу нікого не поселяють в тому будиночку на околиці нашого оздоровчого табору.

Діти в страху прижалися до інших вожатих, що сиділи поряд. Всі працівники на той момент знаходилися біля вогню. Несподівано подув свіжий, прохолодний вітер, що змусив листя шелестіти над головою. Дітлахи злякалися та почали сильно обіймати дорослих.

– Романе, якого ти знову лякаєш малечу? – надула щоки Маринка, обіймаючи двох дівчаток.

– Ха-ха-ха, щоразу веселюсь, коли бачу такі злякані обличчя, – помахав рукою та додав. – Заспокойтесь, це ж лише класична страшилка. І ніхто в тому будиночку ну гинув страшною смертю. Там живе нічний охоронець, тому ви ніколи не бачили, як вдень звідти хтось виходить. Чи… може, я зараз намагаюсь обманути вас, бу! – різко крикнув та розсміявся.

Ззаду Роману від Олі прилітає смачний підзатильник.

– Так. Ану іди вже робити обхід, досить лякати дітей. Чи тобі слів Маринки недостатньо.

– Ой, подумаєш… – махнув рукою Роман та став.

Хлопець третього курсу педагогічного коледжу, насвистуючи, дійшов до перших будиночків, де вже вляглися найменші дітки зі школи-інтернату. Роман тихенько підходив до вікон, намагався не розбудити. Через якихось півгодини обхід закінчено. Хлопець зітхнув та кинув поглядом на багаття, що продовжувало тліти. Поруч нікого не було. Дівчата поступово розвели по будиночках й старших дітлахів. Вожатий посміхнувся та за лічені секунди опинився біля жару.

Він огороджений кількома цеглинами, щоб не було ніякої вірогідності пожежі. Тим паче, що літо цього року особливо засушливе і трава повільно починає всихатися. Роман дістав з кармана дві сталеві литі кульки та почав перебирати.

– Ех, такий класний вечір обламали. Не люблю працювати з дівчатами. Бісять зайвою правильністю та намаганням притримуватися назначеного графіка. Яка різниця, хто коли ляже спати? Тим паче, що директор оздоровчого табору ще три дні буде у відрядженні.

– Романе, – голосно, але здавалося, що пошепки долетіло до вух.

– А?

– Ей, іди сюди, ми щось не можемо розібратися в дечому.

– От же, – зітхнув хлопчина та почалапав до інших вожатих.

Пройшов один будиночок, ванну кімнату, зроблену окремою будівлею, актову залу і повернув в сторону до виходу. Неподалік від воріт знаходився трохи більша будівля, де відпочивали вожаті. Роман спокійно зайшов всередину та здивувався. Марина спала без задніх ніг, а Ольги не було.

– Не зрозумів? – зупинився на порозі. – Так-с, зараз наберу…

Хлопець почав чути гудки, але ніхто не брав. Вітер вщухав… гробова тиша різко викликала неприємний тривожний спокій. Хлопець переклав сталеві кульки з однієї руки в іншу та продовжив перебирати. Ні одного зайвого звука змушувало серце молодого майбутнього вихователя дитячого садка знервуватись.

– Щось моторошно мені. Дарма я сьогодні таку страшну історію старшеньким дітлахам підготував. Тепер й самому страшно, та й Оля чогось не бере. Ладно, зроблю ще один прохід. Так я точно знайду її.

Хлопець почав йти вздовж першого ряду будиночків, в яких спали мирно-тихо дітки. Було настільки тихо, що кожен крок розповсюджувався неначе гомін. Різко кожен другий ліхтар перестав світитися.

Роман закляк, а з рук випали сталеві кульки. Вдалечині, напроти останнього будиночка, виник загадковий містичний силует. По фігурі нескладно здогадатися, що то жінка. Трохи згорблена, з рідким волоссям та сяючими червоними очима. Роман ковтнув слину та продовжував дивитися на загадкове створіння. Воно стояло непорушно. Якби не червоні очі, то він подумав, що то макет чергового монстра для страшилок на завтрашню програму, яку приготували для вихованців. Роман дістав з кармана хустку, щоб протерти очі. Йому здалося, що подібне ввижається через втому. Біла хустинка трішечки промокає від поту і Роман знову починає вдивлятися в загадковий силует.

На обличчі різко проявилась страшна паніка. Грізне загадкове створіння тепер стояло набагато ближче до нього. В тіні ліхтаря. Якщо спочатку воно стояло позаду першого ліхтаря, який ще горів, то зараз вже попереду. Роман почав задкувати, не відводячи очей. Страх пронизав ноги та руки. Хлопець із складнощами почав дихати. Тільки-но він задумав розвернутися та побігти, як загадкова істота поворухнулась.

Хруст! Кожен рух невідомого супроводжувався такими ж звуками, які описував Роман під час розповіді страшилки. Зляканий вожатий остаточно потрапив під вплив страху і завмер. Вдавалося лише кліпати очима. Ставши в позі струнко, він продовжив труситися. Кліп очима, і загадкова істота, яка явно не людина, якщо судити по рухам, переплигнула ще через один освітлювальний ліхтар.

– В-відпусти мене, – вичавив з себе Роман.