Локальна катастрофа

ЛОКАЛЬНА КАТАСТРОФА

Небо вкрилося ватяною ковдрою. Вечірні сутінки сповнилися задухою й озоном – передвісниками скорої грози.

Міський цвинтар швидко танув у пітьмі. Дерева та надгробки губилися у чорних тінях. Єдиним теплим вогником сяяли вікна одноповерхового котеджу – будиночку сторожа.

В кутку затишної вітальні бурмотіло радіо, передаючи погодний звіт. Диктор лякав слухачів зливою, громом та блискавками, та Джим Барретт майже не прислухався. Чоловік зосереджено крутив антену старенького телевізора, намагаючись покращити передачу спортивного каналу.

На столику задзеленчав телефон. Джим підхопив слухавку, не припиняючи маніпуляцій з антеною.

– Здоров, друже! – весело гукнув він, – так старий, буду дивитися гру! Якщо, звісно, цей клятий ящик запрацює як треба. Як ти сам? Ага! Угу... Оце так! О, у мене як справи?.. – перепитав він, але в цей момент пролунав буденний стукіт у вхідні двері.

– Стривай-но...

Барретт відклав слухавку. Крокуючи до входу, підхопив з комоду Colt М1911. І, відчинивши двері, не вітаючись, всадив пів-обойми у фігуру, що стовбичила на ганку.

Джим підсвітив ліхтариком крізь марево порохового диму. На землі лежало тіло. Мрець, вдягнений в залишки ділового костюму, до якого пристали бруд та земля.

Сторож повернувся до вітальні і знову взяв слухавку телефона:

– Та все як завжди, друзяко! Еге! Нічого новенького…

Грозовий фронт, що невпинно наближався, потворив сигнал супутника. Зображення на екрані телевізора мерехтіло «снігом» й рипіло статикою. Джим Барретт беззлобно лаявся та потягував «викрутку» за власним рецептом.

В моменти прояснення з’являлася картинка епічного замаху пітчера та лемент коментатора, і Джим намагався розгледіти бодай рахунок гри. Раптово, його натренований слух вловив нетиповий звук. Крізь бурмотіння близького грому пробився рев мотору.

Барретт кинув швидкий погляд у вікно. По заміському шосе, що оминав північний край цвинтаря, неслися фари. Занадто швидко неслися до крутого й підступного повороту. Просто на очах Джима, автівка, що мчала на шаленій швидкості, завищала гальмами й злетіла з дороги. Ковзнула з високого насипу, викидаючи траву з-під коліс. І з гучним тріском прохромила кований паркан. В якихось ста ярдах від котеджу.

– Трясця!.. тільки й вимовив ошелешений Джим.

Наступної миті він вже лихоманково збирався. З шафи витяг пояс з підсумками та мисливський карабін. Швидко перевірив наявність набоїв. Підхопив потужний ліхтар. Натяг кепку й вискочив надвір.

Тільки-но він перемахнув брила ганку, на землю впали перші важкі краплі зливи.

Джим побіг прокладеною алейкою, не ризикнувши перти навпростець. В густій темряві недовго було перечепитися за чийсь надгробок й іронічно зламати собі шию.

Він орієнтувався на світло фар, що досі розтинали ніч. Мотор автівки заглух, та клаксон волав корабельною сиреною, ріжучі слух. І це було недобре. Взагалі, все що сталося було дуже-дуже недобре.

Автівкою виявився «Кадилак» кабріолет 89-го року. Барретт аж присвиснув, побачивши довжелезне корито, застрягле в його паркані. До запаху дощу й поламаного чагарнику домішувався різкий аромат бензину.

А водієм виявилася дівчина. Тендітна білявка, що впеклася лобом у кермо, й знепритомніла. Джим посунув її, і клаксон замовк. Впала дзвінка тиша і Барретт подякував Богові за цю милість.

На перший погляд, білявка не отримала серйозних поранень. Її вії слабо тріпотіли за скельцями окулярів, що дивом не злетіли з обличчя. Одна з лінз вкрилася сіткою тріщинок. Худеньке тіло було намертво зафіксовано паском безпеки. Барретт ладен був похвалити таку завбачливість, якби той клятий пасок не заклинило в пазу. Він дико смикав міцний ремінь, коли почув серед дощу вкрадливий шерхіт. Джим ковтнув тягучу слину й взявся за ніж.

Небо розітнула перша блискавка. В сліпучому спалаху Джиму привиділися ряди темних силуетів. Які, в мовчазній кровожерності сунули з темряви до розбитої автівки.

З дівчиною на плечі, Барретт відступив від «Кадилаку». В одному фільму, він бачив, як герой кинув в калюжу розлитого палива недопалок, і вибух затримав переслідувачів. Аж тут Джим схаменувся й усвідомив, що не прихопив із собою ані запальнички, ані сірників. Та й взагалі, пригадав, що не курить.

Перехопивши гвинтівку та ліхтар, чоловік підтюпцем побіг назад до котеджу.

Ввалившись до вітальні, захряснув двері й видохнув з полегшенням. Котедж був справжньою фортецею, і всередині панувала безпека. Світло й тепло, звичний затишок. Навіть телевізор досі бурмотів голосом коментатора, перериваючись вадами.

Джим скинув дівчину з плеча на диван. Придивився.

Молода. Худа, мов глист. Вдягнена як хіпі. Окуляри з круглими скельцями робили її схожою на бібліотекарку. На заблукалу в ночі бібліотекарку, що втрапила в аварію.

Барретт загадався питанням: якого біса ця дівуля робила в таку пору на заміському шосе? І чому їхала у відкритій тачці, коли ось-ось мала вгатити злива? І на такій швидкості?