Лох-Неське чудовисько

Лох-Неське чудовисько

Перші промені Сонця ледь торкнулися верхівок сосен на схилах гір, що оточували прадавні води знаменитого озера. Щільна мряка туману здіймалася від дзеркальної гладі. Ані найменшого подиху повітря — абсолютна тиша порушувалася лише легким скрипом кочетів та сплесками весел.

По поверхні Лох-Несс повільно рухався невеликий рибальський човен з єдиною людиною на борту, яка впевненими розмашистими рухами направляла своє суденце до відомої лише йому точки. Судячи з одягу (брезентова міцна куртка з капюшоном, вовняний светр грубої в’язки, широкі штани, заправлені у високі гумові чоботи), можна було припустити, що за веслами сидить місцевий рибалка. Але таке припущення, якби знайшовся хоч один свідок того, що відбувається, виявилося б докорінно хибним.

Весляр не був рибалкою.

Трьома тижнями раніше

У невеликому барі на розі Соборної вже другу годину тривала важка розмова:

— Семене, ти ж і сам не віриш ні в монстрів, ні в прибульців. Тож не вмовляй мене давати гроші на свідомо маячну ідею.

— Та ти послухай. Невдачі всіх попередніх спроб легко пояснити. Плезіозаври, як і будь-які інші викопні водні монстри, орієнтувалися у воді за допомогою якихось магніточутливих органів. Саме тому вони чудово відчувають навіть цвяхи у бортах човнів. Повна відсутність металу та жодної електрики в радіусі кількох кілометрів — лише так можна підібратися достатньо близько, щоб побачити одну з найбільших загадок світу.

Співрозмовник Семена недовірливо примружився:

— Але чому тоді спостереження з великої відстані досі нічого не дало? Хороша оптика може копійку з десяти кілометрів розрізнити.

— Та монстр досить розумний, щоб не показуватися у ясну погоду. Його треба шукати або в тумані, або в сильний дощ. Я саме й планую дочекатися гарного туману.

— Добре, припустимо, я дам гроші. Але як ти збираєшся зафіксувати появу Нессі, якщо не можеш взяти із собою камеру? Замалюєш олівцями?

Семен відвів погляд убік. Було помітно, що розмова підійшла до найнеприємнішої частини.

— Я не можу тобі розповісти все. Вибач, але тут тобі доведеться повірити мені просто на слово. Якщо я потраплю в потрібний час на Лох-Несс, то надам переконливі докази існування ящера.

Після невеликої паузи Семен благально подивився на чоловіка, який сидів навпроти.

— Слухай, та для тебе ці п’ять тисяч — це ж не гроші. Ти за вечір у карти більше програєш і не морщишся. Навіть якщо нічого не вийде, ти майже нічого не втрачаєш. Зате, у разі успіху, твоє ім’я дізнаються всі.

Через нескінченну хвилину Семен, нарешті, почув:

— Гаразд, я дам гроші.

Озеро Лох-Несс

Туман над озером згущувався. Семен уже годину нерухомо сидів, не наважуючись опустити руку в кишеню, де лежав древній артефакт — Сопілка абсолютного підкорення, за допомогою якої кілька сотень років тому був позбавлений щурів Гамельн.

Глибокий вдих, і крізь білу імлу поплив тужливий стогін Сопілки. Семен не вмів грати, але музичний талант і не був потрібен. Минуло лише хвилин п’ять, і за десяток метрів від човна почувся рівний сплеск. Семен здригнувся і поклав вільну руку на масивну кам’яну сокиру. За секунду стало чутно сплеск води з іншого боку човна. І ще один сплеск. І ще.

Одне за одним із води показувалися обтічні морди найдавніших мешканців глибин. Рептилії підпливали до човна і покірно клали голову на планшир. Немиготливі очі байдуже дивилися на чоловіка, який підвівся на весь зріст зі щасливою посмішкою на засмаглому обличчі.


Майже черпаючи бортами воду, ідеально рівною гладдю озера Лох-Несс повз перевантажений човен. Усе вільне місце на дні суденця займали вісім відрубаних голів насправді невеликих плезіозаврів, які дивом дожили до наших днів.

А над ними в закривавленій робі, із фанатично палаючими очима, сиділо за веслами Лох-Неське чудовисько.