Ішов якось мисливець лісом. Пташки цвірінькають, сонечко сяє — благодать! Аж глядь — а у траві лежить льодяник на паличці, обсмоктаний, та ще й у якихось червоних плямах. Придивився — а то кров! Злякався мисливець. Ліс тут дрімучий, діти з туристами не ходять, а мисливці з лісниками більше по пляшечці, аніж по льодяниках. Не інакше, як заблукав хтось і на звіра натрапив. Чи на маніяка? Підібрав мисливець льодяника, обережно в ганчірку завернув та з собою взяв — про всяк випадок.
Іде, іде, аж тут бачить — сидить дівчинка на пеньку, ніжками дригає, пісеньку мугикає. Підбіг до неї мисливець і питає:
— Дівчинко, що ти тут робиш?
— Гуляю, — відповідає та байдуже.
— А ти часом льодяник не смоктала?
— Смоктала.
— Оцей? — витягнув льодяник, показав.
— Угу.
— Дівчинко, так він же весь у крові! Що з тобою трапилося?
— Вовк напав.
— Боже!
— Угу, я його трохи відгамселила, то кров бризнула на льодяник. Недарма бабуся водила на карате!
— А як тебе звати, дівчинко?
— Червоний Пояс!