-З-під землі я глянув на сині хмари і заплакав – моє тіло більше не відчуває вітру та дощу. Я – це земля, я усюди, на мені ростуть квіти, могили і сухі дерева. Крапля води упала на мої солоні вуста, я заплакав – я не можу витерти сльози, встати і глянути на захід сонця. Цей світ не в силах без мене вмирати, мої думки сидять у кріслі й дивляться на малих дітей. Камін тухне, я піднімаюсь з димом у місячну ніч і спадаю тихим туманом на скелі та гори.
-Я ридала з неба, коли бачила твою усмішку. Мої сльози ставали льодом, який розбиває тіла до крові. Я стала холодною крижиною зі сльозами, які не розтопить сонце – вони замерзли від твого холоду.