РОЗДІЛ 1

Зірки після пройденого нещодавно дощу на небі здавалися яскравішими і ніби ближчими до землі. Вони відбивалися в дзеркалі невеликої річки, в яку місяць кидав своє місячне світло. У повітрі був аромат дощу, квітів і смарагдового літа. Зірки крихітними віддзеркаленнями блищали в дзеркалах дощових крапель, які наче срібло виблискували в квіткових оправах самої природи. А падаючи на землю, вони розбивалися на дрібні сріблясті осколки і тут же зникали в надрах землі. Стоячи біля відчиненого в ніч вікна, він дивився на мокре, немов чорний клацання, небо, далеке, прекрасне й загадкове, і раптом його погляд зупинився на нерівній блискучій лінії, яка була вертикальною, а на двох її кінцях виблискували дві яскраві зірки, а потім чи то йому здалося, чи то він це справді побачив, але небесна лінія раптом так склалася, що перетворилася на силует жінки. Чоловік так і завмер, дивлячись на це небесне перевтілення вертикальної лінії, малюнок на нічних небесах у цю неповторну мить був для нього чарівним і загадковим, і він не міг відвести від нього очей, бо він його зачаровував, а потім чітко й гарно він побачив її очі - очі незнайомки, в яких було загадкове забарвлення її очей і в яких жило її сяйво - її небесне чаклунство. Її красиві довгі вії робили її очі ще красивішими, а тепла ніжна посмішка на красивих губах говорила про те, що вона мріє про щось своє, сокровенне й особисте, і ця мрія тільки її, але ось вони ледь стрепенулися, і він затамував подих, побачивши, як її очі відчинилися, ще одну чарівну мить, і їхні погляди зустрілися... і сталося якесь неземне чарівне тяжіння, зустрілися два погляди її небес, його землі, і в цих доленосних поглядах вирішувалася одна доля двох людей, двох чарівних за своїм світом світів небес і землі, і він, дивлячись у земні очі незнайомки, зрозумів, що назавжди в них загубився. А вона дивилася на чоловіка із земного світу крізь простори своїх світів і теж зрозуміла, що стала полонянкою його долі і цей чарівний полон їй подобався. Він першим зробив до неї крок на зустріч і загубився в лабіринті її очей.

"ЛІНІЯ ДОЛІ"

    РОЗДІЛ 2       

Монотонний шум дощу за вікном ось уже кілька хвилин після того, як він повернувся в реальність зі свого дивного незрозумілого сну, почав діяти йому на нерви, які й так були нагнітані тим, що з ним трапилося там, уві сні, що більше був схожий на реальність. І кілька довгих хвилин після свого пробудження він лежав не рухомо і дивився на дивну тінь на протилежній стіні і чомусь йому здавалося, що там на цій стіні він бачить силует жінки і ось силует трохи здригнувся і від цього рух поплив уздовж стіни, не вірячи своїм очам, він підвівся на ліктях і прослідкував поглядом, куди йде ця дивна тінь, але раптовий головний біль так стиснув скроні, що він заплющив очі й безпомічно звалився на продавленому старому чорному дивані, на якому, не пам'ятаючи, як заснув. Напевно, він знову провалився в сон глибокий і без сновидінь, але коли він знову прокинувся, то зрозумів, що в його квартирі на Єлисейських полях у прекрасному Парижі, в якому, як і кілька хвилин тому, чи годин він точно не міг пригадати, йшов дощ. Він обережно повернув голову і побачив мокре вікно, по якому немов сірі вузькі стрічки стікав дощ. Вікно було відчинене, і він насупив лоб, згадуючи, коли це він його відчинив? пам'ять одразу ж йому підказала, і він зрозумів, що бачив це відчинене вікно там уві сні. Потираючи шию і скроні, він встав човгаючими кроками, немов старий, побіг до вікна. Підійшовши до нього, він зупинився і, стоячи, дивився на вулицю крізь дощ, він перевів погляд на небо - воно було похмурим, холодним, сірим, хоча й царювало нині у світі літо. Картина, написана фарбами дощу, йому не сподобалася, хоч у ній були різнокольорові фарби квітів в обрамленні яскравого смарагду. І раптом, дивлячись на цей сірий дощ, у його спогадах замайорів образ дівчини, скоріше, її чарівна і якась не земна тінь, яку він бачив там у образ дівчини, скоріше її чарівна і якась не земна тінь, яку він бачив там, у кімнаті, на протилежній стіні.  Він повернувся і підійшов до того місця, де бачив цю саму таємничу тінь, але коли він торкнувся її, то побачив, що доторкнувся до веселки. Він різко відсмикнув руку так немов цей малюнок на стіні обпік йому руку і зробив крок назад малюнок на стіні теж зробив якийсь рух і йому раптом здалося, що рух, як і він, лише за хвилину по тому зробив крок назад, а потім стіна, вікна якої виходили на парк на єлисейських полях, раптом перетворилася на дзеркало, в якому було одразу кілька дзеркал, - це явище на стіні так здивувало його, що він знову зробив кілька кроків назад, але на свій подив зрозумів, що не може цього просто зробити, його ноги були немов магнітом прикуті до підлоги, але він у це не повірив і подивився на ноги, знову спроба зробити хоч крок, хоч один маленький крок, але ця спроба з ногами не увінчалася успіхом, і він подивився на свої застиглі ноги, які хоч і продовжували його тримати на на місці, але насправді були мляві. Ще одна спроба, ще один рух, і раптом усе навколо нього закрутилося, закрутилося, і він, як підкошений, звалився на підлогу. Десь зовсім поруч шумів дощ, його краплі барабанним дробом стукали по склу, десь скрипіли на вітрі відчинені двері, вітер так сильно стукав голими гілками по вікнах, немов просив у дім, щоб зігрітися. Чоловік, що лежав на підлозі, все це відчув і спробував розплющити очі, після того, як відчув на своїй щоці холодний, майже крижаний дотик, не розплющуючи очей, він підняв руку і спробував рукою вберегти себе від цього холоду, але холод проникав крізь пальці, торкався руки і біг по тілу крижаною хвилею. Він здригнувся і відкрив на кінець очі. Його погляду відкрилася скляна в крижаних візерунках стеля, і там на нього, немов мільйони не сплячих вікон, дивилися зірки. Він насупив брови, намагаючись зрозуміти, де це він перебуває? і як тут опинився? але це стало для нього зараз таємницею і він зрозумів, що нічого майже нічого не пам'ятатиме. Він лежав і дивився на холодні зорі, які загадково мерехтіли з висоти своєї вічності, зачаровуючи його своєю неземною красою.  Провал сну без сну, чарівні звуки десь на небесах і пекельний біль у скронях. Він прокинувся і холод знову став проникати крізь його тіло. Він розплющив очі і зрозумів, що лежить згорнувшись клубочком, підігнувши під себе коліна, але коли він хотів потягнутися усім тілом, то зрозумів, що його всього звела судома - це було бридко й не приємно, він ковтнув і зрозумів, що йому боляче ковтати. Не роблячи жодної спроби, щоб розігнутися, він повернувся на спину, як міг, озирнувся на всі боки і зрозумів, що перебуває в тому самому місці, де був і до цього. Продовжуючи ось так лежати, він подивився на стелю, щоб зрозуміти, який час доби зараз? Там було небо, що вже світлішало, і зірки, що згасали одна за одною, крізь це небо проникав сірий, якийсь похмурий світанок. Судорога не давала йому вирівняти ноги, та все ж таки набравши терпіння, він знову взявся за своє, цього разу біль відступив і він зітхнув з полегшенням, коли зрозумів, що може встати. Не гаючи більше ні хвилини, поки цей біль у ногах та й усьому тілі не повернувся, він, спираючись на руки, набув положення, коли сидів, і тут сильний кашель і запаморочення обрушилися на нього так несподівано, що він схопився за голову, бо біль у голові так бив, що він думав, що його голова зараз може розколотися на дві частини, й він обхопив голову руками, немов і справді боявся, що таке може статися. Кашель відступив, але знесилений ним він ще якісь хвилини дві-три сидів стискаючи голову. - Де я? Що зі мною відбувається? - запитав він сам себе, біль у горлі колючим дротом нагадав про себе, він відчув, що хоче пити, бо почув, що десь тут капала вода... цей звук його дратував, але він зрозумів, що, можливо, хоч цей звук його хоч кудись виводитиме і підкаже, де він перебуває? І прислухаючись до звуків води, що капає десь тут, він спробував підвестися, але сильний надривний кашель знову обрушився на нього, і він зігнувся навпіл і, не підводячись із крижаної підлоги, відчув запаморочення, холодний піт облив його, начебто своєю крижаною водою, зрозумів, що помирає, відчув, як хтось схопив його за руку, так так сильно, наче хотів вирвати у смерті. Потім він відчув біль і щось липке крізь його пальці потекло він відкрив руку і побачив на долоні два глибоких порізи вони були в тому місці де зазвичай на долоні є лінія життя.