Глава 41

— Бармен! Бармен, мля!
Під натягнутим тентом були складені дрова. Обабіч знайшлося місце для стільця та стола. За столом сидів Джун з купою паперів. Поруч стояв Мурчик. Мурчику стільця не дісталось.
Мурчик був молодшим лейтенантом запасу рівно до того моменту, поки не вирішив провідати маму у Чернівцях. По прибуттю частина пасажирів чоловічої статі перекочувала з потяга у автобус, який швидко доставив їх до територіального центру комплектування. Ті, хто мали зворотній квиток і стояли на обліку, під вечір таки опинилися за дверима. Молодший лейтенант запасу зворотного квитка не мав, а отже, приїхав надовго і має бути поставлений на облік. Після постановки на облік вже нічого не заважало мобілізації, і саме так молодший лейтенант позбувся слова «запасу» у титулі і на посвідченні офіцера.
Поїздка до Чернівців була першою фатальною помилкою молодшого лейтенанта Миколи Барсука. Другою його фатальною помилкою було брати позивний Барс: Барс одразу став зменшувально-пестливим Барсіком, але Череда зауважив, що це собача кличка. Всі погодилися, що переводити з родини котячих офіцера не годиться, і тому він буде Мурчиком.
У Мурчика за плечима були військова кафедра, 35 років життя і жодного дня на службі, тому роботи у Джуна після призначення нового командира взводу стало не менше, а тільки більше.
— Бармен! — крикнув Марк ще раз.
— Тутечки.
— Хто у тебе у СЗЧ цими вихідними?
— Череда і Орхан.
— А чому у мене записано, що Череда і Сірий?
— Я місцями поміняв, щоб вони тут рідше перетиналися. А то пану лейтенанту доведеться службове розслідування проводити.
Мурчик не зрозумів:
— Яке розслідування?
— Порядок такий, — пояснив Бармен. — Коли є труп, має бути розслідування.
— Який ще труп?
— Труп імені пари згорілих берців, які вже третій місяць не відімщені. Та не лякайся, Коля, розслідування ти проводити не будеш, — «заспокоїв» Джун. — Тому що якби молодший сержант Гнатюк вчив матчастину, то знав би, що розслідування проводиться незацікавленою особою, якою прямий командир аж ніяк бути не може. Сідай, двійка, догана нах...
На столі завібрував телефон.
— Бажаю здоров’я, пане полковнику! Так точно, всі. Так точно, слухаюсь, — після цих слів Джун, вочевидь, поклав слухавку, тому що на весь ліс пролунало його розкотисте «Аааааааааа!»
Бармен спантеличено поглянув на нього:
— Що там?
— Як же вони мене задовбали! Передай Череді і Орхану, що нікуди вони сьогодні не їдуть.
Задовбало головного сержанта взводу безліч речей, і він лайливою тирадою описав свої статеві зносини з кожною цією річчю, по черзі і одночасно. Наприклад, другий тиждень як був призначений новий командир взводу замість Палича, але комбат продовжував дзвонити Джуну. А сьогодні він ще й збирався навідатися у гості особисто.
Аби люди менше їхали дахом, Джун дозволив потроху відпускати людей на вихідні додому. Офіційно вони у цей час, звісно ж, рахувалися на службі, а у випадку перевірки завжди була розписана відомість добового наряду, згідно з якою саме ці бійці саме зараз несуть службу на найвіддаленішому спостережному пункті. Спостережний пункт цей був при самому кордоні, і зайти на нього можна було двома способами: через болота або через Білорусь. Облаштований, як можна здогадатися, лише на мапах, він служив єдиній меті: звітності перед Українською Паперовою Армією про те, що військовослужбовці вірно і віддано охороняють кордон, невсипущим оком спостерігаючи кожну травинку і кожну комашку, і відпрацьовують кожну копійку додаткової винагороди, яку держава платить їм за виконання бойового завдання з охорони державного кордону. Коротше, тягнув цей спостережний пункт не те що на сувору догану, а на службову невідповідність і величезну матеріальну відповідальність.
Бармен запитав:
— Так може, цеєчки, нехай їдуть? Офіційно вони на СП-шці.
— Ой дурний... Вчитися тобі ще і вчитися, — присвиснув Джун.
Барменові було невтямки, довелося пояснити:
— СП-шка не для комбата, СП-шка для полканів з ОСУВ-а. Ти що, думаєш, наш подпол не розуміє, що ніхто через те болото не лазить?
— Так тим паче...
— Він мені ясно сказав: всі. Значить, всі. Помиті-поголені і по формі, о вісімнадцять-нуль-нуль всі по бліндажах і чекають розпоряджень.
Комбат запізнився на пів години.
— Ну що, зачекалися? Давай, шикуй всіх, зачитаю наказ.
— Про демобілізацію? — гигикнув Джун.
Підполковник поглянув підполковничим поглядом, і Джун швидко виправився:
— Плюс-плюс, дозвольте виконувати.
Бійці вишикувалися у три шеренги під деревами.
Як виявилося, комбат приїхав вручити лейтенантські погона Мурчику. Бармену нарешті приїхав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, ще за той перший бій. Орхан отримав медаль «За врятоване життя». Якби він тоді його не врятував, мабуть, Глухар був би зараз з ними і на своїх двох, а не у шпиталі на протезі.
Золоті хрести Гетьману і Грибу були виписані ще пів року тому, тільки вручати їх було нікому: один лежав десь у посадці, інший переховувався і нагороду свою отримати міг хіба сівши за ґрати.
— Ну і наостанок новини зі Ставки. Це поки неофіційно і між нами, але сьогодні було підписано чергову мирну угоду та указ про демобілізацію. Тож дякую за службу, чоловіки, і... — комбат криво осміхнувся, — і до зустрічі за кілька років за схожих обставин.