Глава 38

Джун різко відчинив двері кімнати:
— Прокидайся, всю війну проспиш.
Бармен з бурчанням перевернувся на інший бік і накрився ковдрою з головою: мовляв, якби ж.
— Друже, тільки сьогодні і тільки зараз у мене є для тебе непристойна пропозиція і можливість поїхати на місяць до Києва.
— Контракт не підпишу, — озвався з-під ковдри Денис.
Джун демонстративно засмучено відвернувся убік:
— Все ти знаєш... Добре, давай, вилазь, новини розкажу.
Бармен сів на ліжку, протираючи очі і коцюрблячись від холоду. Виглядало так, ніби він хотів не останні новини, а спати і каву, причому одночасно.
— Не кричи, Татарина розбудиш.
Взвод, якому раніше потрібно було три хати, вже поміщався у одному трикімнатному будинку, причому кожен мав окрему кімнату. Покращення житлових умов, проте, нікого не радувало, а складені купами баули товаришів щоденно нагадували про те, що згадувати зовсім не хотілося.
На якийсь час ці сумки перекочували у погріб, але погріб тік, мов решето. З’ясувалося це випадково, коли Татарина поліз діставати речі Гриба, щоб відправити йому його паспорт. Паспорт Гриб забув, коли тікав у СЗЧ.
Втрат майна майже вдалося уникнути: постраждали тільки речі Сірого і Гриба. Поки їх сушили, Бармен знайшов пакет з травою. На думку Джуна, залишені наркотики свідчили про спонтанність рішення і про те, що прийнято воно було внаслідок отриманого бойового стресу. Ну або внаслідок приходу від якихось інших наркотиків.
Гриб, що називається, поплив. Пам’ятав він після свого «другого пришестя» тільки те, як після місяця навчання їх «відсканували» у Житомирі. Що воював, що не воював. Нагороди є, а за що ти їх отримав — не знаєш. Ніби побратими, але вони знають, що ви разом пережили, а ти — ні. Все з чужих слів. Джун не хотів би опинитися на його місці і щиро шкодував, що молодий шибеник замість належних почестей та слави рано чи пізно опиниться у тюрмі.
— Давай, розповідай уже, — Бармен вже натягнув термуху і поставив чайник на газову горілку — світла знову не було.
— Дивись, новина номер один, — Джун загнув великий палець. — Новина номер один полягає у тому, що Палич повернувся. Новина номер два, — настала черга вказівного, — Палич вернувся ненадовго, він списується.
— Якого?
— Якого числа чи якого чорта? — гигикнув Марк. — По ВЛК. Спина болить, коліна не гнуться, пора на пенсію діду, онуків няньчити.
— Які в біса онуки, йому 37...
— На війні рік за три, а він тут довше за тебе буде. Неважливо. Важливо те, що взвод лишається без командира, і альтернатива у нас проста: або якийсь свіжомобілізований молодий ідіот з учебки, або старий, вже знайомий і з чудовим послужним списком. Тобто ти.
Бармен залив пакетик кави окропом:
— Це ти мене зараз ідіотом назвав?
— Ти чуєш тільки те, що хочеш почути! —  Джун вдруге за сьогодні демонстративно ображено надув губи.
— Я поки кави не вип’ю, нічого тобі відповідати не буду. І взагалі, сам іди свій контракт підписуй, а я додому хочу. Няньчити доньку і мацати дружину.
— Я не можу, я у армії вічний сержант: ані воєнку не закінчив, ані бакалавра не захистив...
— Хто не захищає диплом, захищає Батьківщину, — філософськи протягнув Бармен. — Між іншим, знаєш навіщо я туди пішов?
— ...а у тебе є цілий магістерський диплом якоїсь там регіональної бурси, — продовжував Джун. — Місяць навчання, заодно і дружину помацаєш. А жарт про те, що ти пішов в універ, аби строкову не служити, застарів на 30 років, її ще у 2024 скасували, остаточно і безповоротно. Так що бути тобі офіцером, — підсумував він.
— Подивимось. Зараз доп’ю і підемо ще з Паличем потріщимо, хай розкаже, як там на свободі, — Бармен натягнув штани і вскочив у черевики.
— Сам скоро дізнаєшся. Це третя новина: батальйон виводять на ротацію і доукомплектування.
— Одне тільки слово, що батальйон... А що ж ти мене тоді Києвом спокушав, якщо всі там будемо?
Джун знизав плечима:
— Мав же я якось тебе мотивувати. А ти молодець, не промах. Майже зовсім як спра...
— Замовкни!
— Майже зовсім як справжній офіцер!