Глава 35

На наступний день після ротації третя рота увійшла у бій і з ходу зайняла ще дві позиції — Сідло та Топаз. Наступною, якщо рухатися далі зі сходу на захід, мав бути Тік-Ток. Це здавалося Джуну логічним: вклинившись туди, вони вже не просто тримали під вогневим контролем посадку на південь, а закривали клешню, відрізаючи добрих два взводи кацапів.
Проте, кожну з трьох позицій на цій клешні могли штурмувати з півночі. Тоді оточення чекало вже нас. Це теж розуміли всі, тому після короткого відпочинку, коли Джун знову мав завести людей на позицію, він отримав отримав вказівку і пароль, за яким повинен був пропустити штурмові групи далі, на північ і на захід.
Цього разу добралися без пригод. Орхан, проходячи вздовж дороги, здавалося, крутив головою на всі боки, все ще шукаючи тіло Гетьмана, але тіла не було.
Їх було всього четверо: рівно стільки, скільки було накопано нір. Минулого разу доводилося тулитися по двоє, і тепер Джун з насолодою, якщо це слово взагалі доречне у подібній ситуації, розпрямив ноги і накрився чиїмось мокрим спальником.
Ніч пройшла спокійно, не рахуючи періодичних обстрілів і гудіння дронів над головами — чи то своїх, чи ворожих, біс їх розбере. «Орки знову частоти змінили, чи що?» — подумав Марк.
Вдень обстрілювати почали частіше і, здавалося, прицільніше. На щастя, наші дрони теж працювали, час від часу доповідаючи, що на підходах все чисто — вилізти подивитися ніхто не ризикував.
Швидко стемніло, і у без того холодній мокрій землі стало настільки нестерпно, що довелося розпалити окопну свічку. Три свічки і три пари грілок — це і все, на чому він мав протриматися тут дві доби.
Чи то від приємного тепла, чи від того, що всередині нори вигоріло трохи кисню, Джуна розморило. Йому снилося, як вони їдуть всередині M113 (чи це Bradley?), дуже довго їдуть, і він не може згадати, куди і що вони мають зробити. Ага, здається, вони мають атакувати позицію. Ліворуч сидить Бармен, навпроти Орхан. Далі від апарелі, здається, Палич і Гриб (як? Вони ж мертві. Їх же не було на штурмі. Не було ж?) «Емка» їде дуже швидко і дуже довго, він гадки не має, де вони. Може, цього разу нічого не буде, БТР розвернеться і відвезе їх додому? Може, штурм скасували?
Аж раптом бронетранспортер зупиняється, і починає дуже повільно (Боже, як же це довго!) відкриватися апарель.
Хтось кричить «Десант земля!». Хто це? Бармен?
Апарель нарешті опустилася, і повз нього проходить Гриб, за ним Палич, за ним Гетьман.
— Глухар? І ти тут?
Глухар повертає до нього голову і киває: мовляв, ну звісно ж тут, де мені ще бути? Завжди тут, завжди з вами.
Ні, щось не так. Щось неправильно. Джун не розуміє, що саме, але відчуває. Він повільно опускає погляд униз, і бачить, що черевика на нозі у Глухаря нема — просто пуста холоша штанів до самої землі, і на цю штанину він і спирається, стрибаючи з броні.
Гул мотора затихає. Лунає коротка автоматна черга. Потім ще одна. Чиїсь крики, вибух гранати, ще одна черга.
Там йде бій. Він повинен встати і керувати боєм.
Встати.
Джун б’ється головою об дах, і земля сиплеться йому на обличчя і за комір. Звідки у «емці» земля?
І тут він розуміє, що не сидить у «емці», а лежить у норі під землею. Все це йому наснилося. Крім звуків бою — бій іде тут, зовсім поруч.
— Трясця! — він виповзає з нори ногами уперед, перекидаючи догорілу свічку у консервній бляшанці. Слідом витягує за собою брудний автомат і намагається зрозуміти, звідки ж стріляють.
Ага, зрозуміло, від дороги зайшли. Він підбігає по траншеї, де ще недавно лежало тіло Бармена, орієнтуючись на спалахи пострілів.
У Терикона якраз закінчилися набої, і він, стоячи у повний зріст, намагається приєднати магазин.
— Пригнись, ідіот! — Джун потягнув його вниз за комір розстібнутої куртки.
— Булава двадцять, булава двадцять! — кричав хтось метрів за 15, біля дороги. — Булава! Двадцять!
Що «булава»? Що «двадцять»?
— Паляниця, твою маму!
Від усвідомлення у Джуна помутніло в очах. Він сказав Терикону пароль чи не сказав? А відгук який? З голови вилетіло.
— Припинити вогонь!
— Припинити вогонь! — продублював Череда за спиною.
— Припинити вогонь! — заволав хтось попереду.
Запала тиша.
— Іду до вас, дебіли, не шмальніть, — і у траншею, обсипаючи землю, осунулася чиясь фігура.
— Старший хто?
— Я, — відповів Джун.
— Вам що, бляха, не сказали, що через вас будемо проходити?
— Боєць пересрав трохи, — Джун досі не міг згадати, попередив він товаришів про прохід групи чи ні. Та мав же, не може такого бути, щоб не сказав?
Обличчя фігури на секунду освітило спалахом запальнички:
— Твій пересраний боєць мені двох поклав. Ідіоти... Я тебе зараз на місці порішу!
— Порішиш когось на місці — всіх інших теж покладемо, — озвався ззаду Череда.
— Чуєш, ти, розумнику...
— Так, ша, тихо всі! — Джун нарешті прокинувся остаточно. Ситуацію потрібно було брати у свої руки. — Ви на північ чи на Топаз?
Він теж підкурив цигарку, попутно оцінивши, чи не дрижать руки. Руки не дрижали.
— Ми тут чекаємо проходу інших груп, потім маємо штурмувати на північ.
— Ходімо, поговоримо.
Вони пройшли далі у глиб траншеї, у яку спустилося ще троє солдатів. Протискуючись повз Череду, Джун тихо запитав:
— Я ж інструкції давав?
Череда кивнув. 
— Булава-22, бунчук-44.
Джун кивнув у відповідь.
— Значить, слухай. Мій провтик, факт. Пропоную от що: я даю тобі двох бійців у поміч, і цього ніколи не було.
Фігура погасила цигарку об землю і кинула недопалок просто у траншею:
— Ти розумієш, що це трибунал?
— Трибунал я йому сам влаштую.
— Не тільки йому, тобі теж.
— Від того тобі штурмувати легше не буде. А мене в тюрму посадять і я нарешті поїду з цієї чортової війни.
Фігура на секунду замислився, потім кивнув.
— Добре. Тільки не цього ворошиловського стрільця, бо він у мене точно там залишиться.
Джун це чудово розумів, тому Терикона не віддав би і так. Він підійшов до Череди:
— Череда, Орхан, слухайте. Не наказую, а пропоную. Зальот нашого товариша треба прикрити. Розумієте?
Вони розуміли. Розуміли також і те, чому Терикон сам не міг прикрити свій зальот.
— Навчили стріляти на свою голову, — Орхан явно не був задоволений, але скоріше Териконом, а не тим, що йому доведеться неочікувано повоювати.
— Ми його у снайпери переведемо.
Раптом Джуна осяяла ідея (і як він раніше не додумався?):
— Сергію, а-ну дихни-но?
Ну точно, знову синька, як же без цього.