Глава 34

Їх змінили надвечір.
Весь день позицію накривали дрони-камікадзе, кілька разів неприцільно відстрілялася гаубиця.
Тіло Бармена так і лишилося лежати у траншеї, присипаючись землею.
— Орхан! Орхан!
Орхан отямився, зрозумівши, що його кличе командир.
— Слухаю.
— Пам’ятаєш, де пацани лежать?
— Дуже приблизно, десь кілометр звідси має бути.
Якщо до них був кілометр, це означало, що нести тіла доведеться утричі далі. Три тіла. З Барменом — чотири. Їх було шестеро.
— Значить, слухай. Ідете першими, я з Сірим винесемо Бармена.
— Плюс.
Звична вже процедура: розбитися на двійки, розтягнутися, швидко вийти. І винести тіла: те, до чого звикнути, здавалося, було неможливим.
Вони швидко минули заптурену «емку», яка не доїхала зовсім трохи. Терикон заглянув усередину:
— Чисто. Цих забрали.
Череда йшов першим і озвався у рацію:
— Забрали Палича.
— Плюс.
Гриб лежав при самій дорозі, і Терикон, крекчучи, завантажив його собі на плечі. Ноші були одні, і на них несли Бармена.
— Так, а де Гетьман?
— Та десь тут, ми ж всі поруч були.
— Гаразд, несіть, я пошукаю.
Орхан швидко обшукав всі кущі на цій стороні дороги. Пройшовши трохи назад, перевірив, чи нічого не пропустив. Пройшов уперед — теж нічого.
Кущі виглядали однаковими. Тоді, як і зараз, надворі була глупа ніч.
Орхан сів під дерево і почав пригадувати.
Першими йшли Терикон з Чередою. Другими — він з Паличем. Бармен з Грибом замикали. Гетьман ішов з... З ким же він ішов?
А, до біса. Він має бути десь посередині, десь на цих кількох десятках метрів.
Він пройшов знову. Спересердя буцнув грудку землі:
— Та чорт забирай, де, де, бляха-муха?!
Він перебіг на інший бік дороги. Дерев тут майже не було, тому і йшли вони з іншого боку. Хутко пробігшись, він ледь не наступив на ПТМ-ку — мабуть, на такій і підірвалася друга «емка».
— От чорт...
Джун з Сірим застали його сидячим у прострації на узбіччі.
— Орхане, якого мусульманського біса ти тут робиш?
Але навіть жарт про релігію не вивів його з апатії. Він ледве вичавив з себе:
— Гетьмана нема.
— Ти все обшукав? Де ви були?
Орхан махнув рукою:
— До БТР-а не дійшли. Гриб був замикаючим, його ось під тим деревом забрали. Десь між цим деревом і метрів 100 туди, виходить.
— Добре, давай, допоможи мені. Сірий, біжи уперед, хлопцям там тяжче.
Схаменувшись, Орхан гукнув навздогін:
— Обережно, тут міни розкидані! Протитанкові, але все ж.
Орхан взяв стропу нош і потягнув. І, хоч він навряд чи комусь у цьому зізнався би, йому було легше від того, що рішення прийняли за нього.