Глава 33

Вдруге завжди найтяжче.
Вперше ти ще не знаєш, що на тебе очікує. Втретє, вчетверте, уп’яте — вже знаєш, що робити. Вдруге ти вже знаєш, куди йдеш, але ще, звісно ж, не звик. І абсолютно точно не хочеш туди повертатися.
Штурмова група не змогла відбити позицію і змушена була відійти. Групу Палича накрили артилерією на підході. Загинув сам Палич, Гриб та Гетьман спочатку отримали поранення, але з життям вони виявилися несумісними. Тіла винести не змогли, і Джун точно не винив у цьому нікого, а проте це був їхній головний біль: йому було наказано силами третього взводу зробити те, що не вдалося другому.
Сапери суміжників підігнали MICLIC і розчистили шлях — цього разу нарешті у чиюсь світлу голову прийшла ідея не рухатися вздовж пристріляної та замінованої дороги. Їм дали Bradley і підвезли просто під позицію.
— Десант земля! — перекрикуючи шум двигуна заволав Бармен, і вони вискочили з БМП, розсипаючись у ланцюг і під прикриттям гармати рухаючись до окопів.
Бармен з Чередою увірвалися у траншею першими. За ними рухалися Орхан та Терикон. Джун, заскочивши у окоп, оглянувся навколо і лишився тримати тил. За звуками вибухів гранат та стрільбою він раптово дуже чітко почув гул двигуна Bradley, що, виконавши свою роботу, віддалялася. Вони лишилися самі.
Бій тривав недовго: і за відчуттями, і за годинником. Хвилин сім, не більше.
Бармен протиснувся траншеєю повз Орхана і гучно сів, а радше впав поруч. У ранкових сутінках Джун бачив, наскільки він розпашілий та спітнілий.
— Чотири-п’ять-нуль?
— Чотири-п’ять-нуль.
— Ну от і все, а ти боялась.
— А вони втекли, — з придихом відповів Бармен. — Там нікого не було. Тільки даремно патрони витратили.
— Ти засмучений?
— Багато чим, але не цим.
Дійсно, останній день не додавав причин для радощів. У розпалі бою вони забули про те, що тіла трьох товаришів лежать десь там при дорозі, але тепер адреналін спадав, і накотилася втома та жахливе усвідомлення: після повернення їх не зустріне Палич, не зустріне Гетьман і не зустріне Гриб.
Раптово до навколишньої тиші додався звук. Звук, який не віщував нічого хорошого.
— Дрон! — вигук пролунав одночасно з вибухом.
Джун не встиг упасти і тільки відвернувся обличчям до стіни траншеї. Здавалося, що вибухнув не дрон-камікадзе, а його голова розірвалася на дрібні шматочки.
Розвернувшись, він не побачив майже нічого. Поле зору звузилося, і видно було лише раптово зблідле обличчя Бармена. Відкритий рот, відкриті вибалушені незрячі очі, і кров, яка струменіла з його шиї.
— Сука. Сука. Сука! У нори!