Глава 28

Пройшов тиждень. З дня у день вони штурмували одну і ту ж саму лінію траншей. Задля різноманітності підходили по посадці зліва або справа. Це теж було відірваним від реальності, бо ж хто розмістив би позицію у полі, коли є посадка?
А потім у окопах розмістили пару бійців зі страйкбольними приводами, і штурмовики закінчилися ще до того, як змогли зайти у окопи.
І наступного разу.
І наступного.
І наступного.
Палич впав у розпач. Його бійцям, які чудово воювали, чомусь зовсім не давався штурм цієї чортової траншеї. І найгірше те, що вони почали забувати, що взагалі-то воювати вміють.
Хоча ні, це було не найгіршим. Найгіршим було те, що він гадки не мав, як вивести солдатів з цього стану, як повернути їм впевненість у собі, і як, врешті-решт, довести їх до цієї траншеї живими.
Тому у неділю, коли всі відпочивали (тобто лежали по наметах з телефонами у руках, зрідка виповзаючи випити кави або чогось міцнішого, не спалившись при цьому командирам), офіцери пішли штурмувати траншею самостійно.
Раптово для себе Палич з’ясував, що уже не у тому віці, аби бігати полями. Занило коліно, заболіла нога, лямки плитоноски немилосердно впивалися струнами у плечі.
«Офіцерський» штурм відбувся з тим самим успіхом, і Палич знав, що дуже багато з цих офіцерів зараз перш за все радіють, що посада не вимагає від них потикати навіть носа у окопи.
Палич глибоко зневажав тих, хто без докорів сумління відправляв людей на смерть. Тих, хто робив це з докорами, теж зневажав. Просто виявити і порахувати докори сумління досить складно. Порахувати втрати значно простіше.
Вдруге офіцери вирішили штурм не проводити. Робота над помилками вважалася проведеною, висновки зробленими, зміни у програму підготовки внесеними — все посередньо, як завжди все робиться у армії. І за це Палич теж зневажав: і армію, і конкретно цих офіцерів.
Недбалість офіцерів виправляють солдати і сержанти. Тому того вечора Палич разом зі своїм вірним головним сержантом та командирами відділень сіли біля вогнища рятувати свої людей. Там вони сиділи пару годин, і раптом Джуну дещо спало на думку. Це дещо він коротко описав, всі знизали плечима, кивнули, не виказуючи здивування, що не додумалися самі, і командири пішли презентувати ідею вищому командуванню (тобто командиру роти).
Командир роти, по-перше, кращих ідей не мав, по-друге, був дуже зайнятим заповненням журналу бойової підготовки за останній тиждень. Тому на план навчань дав добро, а оскільки, як відомо всім, хто служив у армії, ініціатива у примусовому порядку виконує статевий акт з ініціатором, то віддуватися мав саме третій взвод.
І тому наступного дня Палич, Джун, Бармен, Гетьман та вічно невдоволений Терикон з рюкзаками, лопатами, водою і двома добовими сухпайками вийшли на позицію, як і передбачав план Джуна.