Глава 25

Якби Гетьмана тримав хтось один, він би вирвався і нагородив цього козла ще парою стусанів. Але на нього навалилося двоє, і все, що йому лишалося — відчувати на собі вагу двох тіл, пил і соснову хвою на обличчі, і бачити, як сочиться кров з розбитих кісточок пальців — ліва рука була достатньо сильною, але недостатньо вправною. З правою таких проблем не виникало.
Суперника його ніхто не тримав. Просто через те, що той взагалі не рвався продовжувати бійку, і просто сидів на землі, витираючи кров з розквашеного носа.
— Ну і що тут відбувається? — пролунав чийсь голос збоку.
— М-да, зе-ка-бе підкрався непомітно, — упівголоса мовив один з тих двох, що тримали Гетьмана, і він упізнав голос Бармена.
Всі, хто лежали або сиділи, підвелися, і Гетьман нарешті зміг побачити результати своєї роботи. Результат на обличчя, як то кажуть.
— Так-так-так, панове офіцери, хто буде ласкавий пояснити мені причину безпорядку, — заговорив власник майорської «зірочки».
Всі мовчали.
— Якого хера тут відбувається?! — гаркнув він.
Відповідальність взяв на себе Бармен:
— Обговорювали тактику ведення оборонного бою.
Майор Клименко, позивний Фантом, поглянув на Дениса:
— Старший солдат Гнатюк, якщо ви не хочете обговорювати марш-кидок у повній викладці... — пауза говорила сама за себе.
Бармен продовжив:
— Ми були на Гаражі, коли ці чмирі були на Тік-Тоці.
Фантом покивав головою, кинув погляд на Гетьмана, і Гетьман очі не відвів, а з-під лоба з викликом дивився на замкомбата. Дістав з кишені портсигар, відкрив, пом’яв у руках цигарку:
— На Тік-Тоці всі «200», якщо я не помиляюся?
Бармен кивнув:
— Саме так.
— І всі вони повернулися ось зараз, правильно?
Бармен похитав головою:
— Не знаю, скільки їх повернулося, а головне — навіщо?
— Але, технічно, повернулися вони абсолютно новими людьми, вірно? — він повернувся у бік тих, хто, на відміну від Бармена і Гетьмана, не стояли гордо, кидаючи виклик, а навпаки — понурили голови. — Ви ж гадки не маєте, про що мова, правильно?
Той, кому щойно натовк пику Гетьман, понуро і ледь розбірливо відповів:
— Та нам розповіли вже... Коротко.
— І що ви про це думаєте?
Битий шморгнув носом, витер тильною стороною долоні.
— Та що тут говорити. Мужики, — він з розпачем підвів очі на майора, але одразу ж перевів їх на Гетьмана, — мужики, я ж не знаю, що там було. Якби я хоч знав, у чому винен...
Гетьман знову подивився на нього: звичайний сухорлявий дядько, років уже під сорок. Зморшки, щетина, залисини. Долоні, які звикли радше до гайкового ключа і молотка, ніж до тонкого телефона. Дядько, який пішов на війну, бо мусив. Бо більше нікому. А зараз мав ніяковіти, ніби першокласник через розбите вікно.
Зрештою, ніхто ж не знав, що там відбулося. І спитати не було у кого — як не парадоксально, кожен з тих, хто зараз стояв, ніяково понуривши голову, заплатив за помилку своїм життям.
Запал спав, Фантом пішов до свого намету, «тік-токери» — до свого, а Бармен з Гетьманом — до багаття біля свого, де можна було заварити каву з пакетиків. У останнього на мить виникло бажання, підійти поговорити з цим чоловіком, навіть вибачитися, але всі вже розійшлися, і цей порив був швидко забутий.
Але інцидент не був забутий Фантомом, і тому за кілька годин всіх відірвав від вечірніх чаювань гучний крик Джуна:
— Третій взвод, на вечірню перевірку — ставай!
Як завжди, всі ліниво збрідалися до місця шикування, але виявилося, що сьогодні робити це треба швидко: на шикування прийшли всі командири: і ротний, і комбат, і головний сержант батальйону, і заступник комбата Фантом теж стояв тут. Гетьман уявив, яку ж хвилю лайна він підняв сьогодні.
Слово взяв комбат:
— Панове військовослужбовці, мені доповіли про сьогоднішній інцидент. Тому я вважаю за потрібне поінформувати вам, що за фактом втрати позицій 4 серпня було проведено розслідування. Факт добровільної здачі у полон чи залишення позицій встановлено не було. Це версія офіційна, задокументована, а отже, єдино правильна.
Комбат зробив паузу і кинув довгий промовистий погляд. Іван ледь стримався від кривої посмішки, і був певен, що сусіди у строю мають ті ж почуття.
Комбат продовжив:
— Всі учасники подій продовжують нести службу і готуються до виконання завдань за призначенням. Також п’ятеро військовослужбовців 3 взводу, перебуваючи в оточенні на сусідній позиції, виявили мужність та героїзм, і були подані на державні та відомчі відзнаки.
Ще одна пауза, ще один промовистий погляд:
— Питання?
Задавати питання підполковнику ніхто не ризикнув.
— Особовий склад у розпорядженні командира роти, — і з цими словами делегація покинула шикування.
Ротний почекав, поки вони відійдуть:
— Значить так, орли, все розумію, але більше такої херні щоб не було. Повірте, вони і їх командири вже своє отримали, висновки зроблені. Питання?
Питань до ротного теж не було. Він про всяк випадок запитав у Гетьмана, чи точно питань нема. Але навряд чи він зміг би відповісти, як жити з тим щоденним відчуттям нестерпної спраги і повної безвиході, і коли щоночі сниться, як ти через це намагаєшся застрелитися.  Тільки цього разу тебе ніхто не зупиняє.