Глава 19

Бармен хотів винести тіло Орхана сам. Мабуть, таким чином він збирався віддати останню шану товаришу.
Вони зняли з нього бронежилет та шолом, які не врятували життя, та РПС, яка була вже ні до чого. Забирали тільки те, що не забрати не можна було: тіло Орхана у чорному пакеті та його автомат.
Вистачило Бармена рівно на те, щоб дійти до Тік-Тока. Гетьман, мабуть, знав, що так буде, і вони удвох з Териконом взяли пакет і понесли далі, а Бармен, відсапуючись, поплентався за ними.
Справа на горизонті щось горіло, і густий дим здіймався над степом.
Почувся вихід артилерії, але з «двохсотим» не дуже зручно падати на землю (а може, вони настільки сконцентрувалися на роботі, що вихід почув лише Денис).
Вибух пролунав десь далеко.
— Не по нам, — пробурмотів Бармен.
На Слоні Бармен змінив Терикона, який добряче впрів, почервонів, і, здається, з потом втратив більше води, аніж видудлив горілки за все життя. Тепер у хвості плентався він.
Пакет був непомірно важким. Бармен просто переставляв ноги, не думаючи ні про що. Кожен крок наближав його до миті, коли тіло можна буде покласти на землю і лишитися всього-на-всього з рюкзаком, зброєю та бронежилетом.
Шлях виглядав сюрреалістично: ніби друзі просто їдуть на шашлики, і, звісно ж, рюкзаків виявилося замало, і тому вони тягнуть у руках ці чортові пакети. У пакетах, звісно ж, був маринований шашлик, не зі свинини, а з баранини, бо Орхан мусульманин, свинину йому не можна.
«Чортова війна, чортова, сука, війна, — подумав Бармен. — Ідіотизм, повний ідіотизм, я ототожнюю друга з шашликом, і, що найгірше, мені від цього смішно.»
Йдучи позаду, він налетів на пакет і ледь не впав — виявляється, вони вийшли на точку, і Гетьман, не церемонячись, кинув тіло на землю так, як добрий хазяїн не кинув би навіть мішок з картоплею.
Бармен обережно покрав свій край і звернув у посадку. Залізши під дерева, все ще зі збитим диханням, натиснув тангенту:
— Бугор, я Бармен, на точці, чекаємо транспорт, прийом.
За пів хвилини рація озвалася:
— Бармен Бугру, рухайтеся на Біцепс-17, прийом.
Відповідь була неочікуваною і абсолютно збила Бармена з пантелику.
— Чуєш, Іване, — гукнув він Гетьмана, — що таке Біцепс-17?
— Га? — озвався з-під сусіднього дерева Гетьман.
Бармен пояснив.
— Кажуть, щоб ми йшли на Біцепс-17. Це де взагалі?
— А, ну, мабуть, орієнтир якийсь.
— Офігіти. А ми зараз де?
— А ми зараз там же, де і завжди.
Десь поруч озвався Терикон:
— Ага, там же, де і завжди. У сраці. По самі вуха.
Треба було кудись іти, але у якому напрямку і скільки метрів (кілометрів?), Бармен не знав. Він спробував вмовити чергового направити транспорт до них:
— Бугор, я Бармен, у нас «двохсотий», ми не можемо йти. Заберіть нас де зазвичай.
— Бармен, мінус, точка пристріляна, ідіть на Біцепс-17. Кінець зв’язку.
Бармен вилаявся:
— Ідіоти, самі би спробували сюди прийти. Полководці, бляха-муха. Іди туди, чорт знає куди...
Він різко і знервовано скинув з плечей рюкзак і почав нишпорити у ньому, шукаючи планшет з Кропивою. Нарешті, знайшов, увімкнув (господи, як же немилосердно довго він завантажувався). Подивився на нанесені позиції і навіть піймав GPS. Але і без GPS було ясно, що знаходилися вони на точці Біцепс-16, а Біцепс-17 був за 500 метрів, на перетині з іншою посадкою.
«Та твою ж... Оце мене там ідіотом, вважають», — подумав він, кинув планшет назад не вимикаючи — один чорт додому ідуть, а вголос скомандував:
— Рухаємось на південь 500 метрів, до перетину з посадкою.
Терикон, якого Бармен все ще не бачив, незадоволено щось пробурчав. Бармен не зважав на те, надів рюкзак і підхопив пакет, інший край якого вже тримав Гетьман.
Перепочинок пішов на користь: Бармен вже не лише машинально переставляв ноги, а і думав та дивився навколо. А може, то вихід зі звичної рутини повернення так вплинув.
Мабуть, саме через це якимось чудом йому спало на думку запитати у Терикона, який все ще плентався позаду, чи не забув він зброю Орхана. І, звісно ж, він забув.
— Бігом по автомат і доганяй нас.
— Та здався той автомат.
Бармен поклав пакет на землю і обернувся:
— Сєрьога, альо! По автомат бігом!
Терикон мовчки стояв, дивлячись на командира.
— Сергію, або ти біжиш по автомат, або несеш пакет. Вибір за тобою.
З явно незадоволеним виглядом Терикон розвернувся і, звісно ж, не побіг, а неквапливо пішов по автомат.
— Боже, як же він мене дістав... Давай, беремо, — і вони понесли тіло далі.
Терикон настільки неквапливо ішов по автомат, що вони дійшли до Біцепс-17 раніше за нього і ще кілька хвилин чекали. Гетьман прокоментував:
— Тебе за смертю посилати.
Терикон послав того нахер. Гетьман флегматично знизав плечима.
За 15 хвилин вони дочекалися «емку». Перша міна впала метрів за 50 у той момент, коли почала відкриватися апарель. Друга десь там же — коли апарель почала закриватися. Осколки третьої зацокотіли по броні одразу після того, як бронетранспортер почав рух.
— Цікаво виходить, — сказав Бармен. — Пристріляна та точка, але прилітає по нам тут.
Але за гулом, стукотом і брязканням бойової машини його ніхто не почув.