Глава 16

Назад Джун і Бармен, пригнічені побаченим, їхали мовчки, поки нарешті Бармен не заговорив:
— Цікава річ виходить: ми вирішили проблему безповоротних втрат, але втратили у якості бійців.
Джун, випускаючи клуб диму у відчинене вікно, кивнув:
— Мені про це насправді вже казали, я просто не вірив. Я-то вперше потрапив на війну, коли все було по-справжньому. А тепер вони навіть аптечку не беруть, бо знають, що винесуть і оживлять. І не треба буде лежати з накладеним турнікетом кілька годин та верещати від болю.
Бармен згадав, як Гетьман намагався вкоротити собі віку:
— І страждати від спраги.
Вони знову замовкли. Тільки зараз вони зрозуміли, наскільки ж просто взяти перерву від війни, від армії, від всього, що набридло і дістало. Звісно ж, потім знову буде все те ж саме і навіть гірше, але то буде потім.
Вчасно не впасти, не пригнутися. Наступити на міну і стекти кров’ю. Врешті-решт, засунути собі гранату під бронежилет — це буде миттєва смерть.
Насправді, вони вже бачили щось схоже і не дізналися нічого нового: і Гетьман, який знемагав від спраги, і весь наряд на позиції Тік-Ток, що вийшов туди п’яним, шукали способу уникнути війни. Просто цього разу знайомство з чорними пакетами відбулося значно ближче. Чорними пакетами, які зовсім не намагалися уникнути зустрічі зі смертю, а йшли їй назустріч з відкритим забралом, шукаючи у ній позбавлення від страху та болю.
— Отака чортівня виходить, — продовжував головний сержант. — Ми вирішили дуже болісну і, без перебільшення, катастрофічну проблему кількості особового складу. Але вистрілили собі у іншу ногу.
Попіл та іскри, здуті потоком повітря з виставленої у вікно цигарки, полетіли кудись у степ, а видихнутий дим відбився від напівопущеного бокового скла і швидко покинув авто.
Бармен зітхнув:
— Тобто проблему людей не вирішили.
Його командир знизав плечима:
— Ласкаво просимо до світу простих рішень.
Рішення насправді не було простим. Над ним десятиліттями ламали голови сотні і тисячі науковців. Частину з них переманювали з-за кордону. Декого спецслужби викрадали з-під носа у інших спецслужб. І, нарешті, дипломати якось домовлялися про те, щоб загиблих можна було повертати до життя. Але тільки загиблих: як закони термодинаміки стверджували, що енергія не виникає з нічого і не зникає безслідно, так і життя не могло з’явитися нізвідки. Зникнути безслідно, тим не менше, могло, і з цього приводу міжнародна спільнота чомусь не надто переживала.
— Джун?
— Га?
— Ми ж всі біоматеріали здаємо заздалегідь. Навіщо виносити тіла? Чому без них не клонують?
— Бо поки нема тіла, ти не загиблий, а зниклий безвісти.
Бармен знизав плечима:
— Ну то й що?
Недопалок полетів на дорогу:
— Ну а раптом ти живий.
Денис все одно не бачив проблеми:
— Ну то і що?
Марк сумно посміхнувся:
— Ну от уяви: знаходять тебе живого і привозять мені. А потім привозять ще одного тебе новенького. І скажи, що мені з двома такими придурками робити?
Бармен і сам посміхнувся, проте у цій усмішці не було безтурботних веселощів. Вони втратили Гриба надовго і Орхана, можливо, на стільки ж часу — як казав батько Бармена, коли починав ремонт, збудувати щось з нуля часто швидше, ніж привести до ладу існуюче.
Одометр невпинно рахував кілометри східних доріг, фари вихоплювали з темряви полосу асфальту, а інколи — протитанкові їжаки чи бетонні блоки загороджень.
Пройшло трохи більше доби, як Бармен виїхав на позиції, а здавалося, ніби щонайменше тиждень.
Добу тому Гриб був ще живий.
За добу Бармен подолав під сотню кілометрів, а Терикон, Гетьман і Глухар досі сиділи на позиції, поки російська артилерія та дрони щедро засипали їх металом та вибухівкою.
Коротше, це був довгий день, і Ден не здивувався, що поїхали вони до Марка, де він дістав з холодильника пляшку Bushmills.
Джун налив, підняв склянку, кивнув Бармену. Той відповів таким же кивком, і вони мовчки випили до дна свої 50 грамів. Закускою слугувала банка маринованих огірків з того ж таки холодильника.
Після всього-на-всього двох чарок Бармен посоловів, та і Джун готовий був упасти мордою у салат. Якби, звісно, на їхньому столі був салат. Сил обом вистачило тільки щоб дійти до ліжок.
Десь надвечір Джуна розбудив дзвінком Палич, і той з незадоволеним буркотінням поїхав на бронегрупу забирати пацанів, а Бармен, теж розбуджений цим гомоном, взяв костур і пошкутильгав до себе.
Вперше його відділення було десь так далеко від нього. І, відверто, вперше воно було у такій глибокій сраці: без командира, без старшого стрільця і без Гриба, який у бою точно давав фору їм усім.
Натомість лишалися там вічно незадоволений всім саботажник Терикон, Гетьман, який «поплив» минулого разу і не факт що вже відійшов, і Глухар.
Принаймні, сьогодні їх мають поміняти. Бармен стиснув кулаки так, що нігті впилися у шкіру до крові: «Дай Боже, дай Боже...» — думав він.
І все вдалося: майже опівночі Navara зупинилася біля будинку, з неї вивантажилися три втомлені замурзані солдати, і потягнули у будинок зброю, броніки та рюкзаки.
Бармен зустрічав їх у дверях, спираючись на костур. Гетьман, переступаючи поріг, осміхнувся до нього:
— Що ти, косар? — у голосі не чулося злоби: втома перемішувалася з легкою насмішкою.
Вони попадали на стільці, а Глухар взагалі сів на підлогу, притулившись спиною до стіни. Бармен швидко розповів їм, що Орхан в нормі, і запитав, як вони. Спочатку ніхто не відповідав. Нарешті голос подав Терикон:
— Крили нас майже не зупиняючись, — він говорив, опустивши голову униз і не відриваючи очей від підлоги. — Гриб одразу «двісті», і Орхана тоді ж зачепило. Потім ми уже з нір голову не висовували.
Гетьман закивав головою:
— Пацани, я вам говорю, ви ту посадку не впізнаєте. Місячний ландшафт.
Терикон повернув голову і втупився у двері. Бармен поглянув туди і побачив, що у дверях кімнати вже стоїть Джун з пляшкою бренді.
— О, коньячок...
Джун повчально виправив:
— Коли коньяк починаєш називати коньячком, це вже алкоголізм. Несіть стакани, побратими.
«Скільки ж у нього пляшок заховано, — подумав Бармен. — Я ж його п’яним не бачив ніколи. А з іншого боку, саме тому ці пляшки у нього є. У Терикона би точно не залежалося.»
Пили мовчки. Бармен помітив, що Джун підливає хлопцям, а сам ледь пригублює, і взяв з нього приклад.
Пляшка розійшлася швидко, але, хоч всі були втомлені, спати ніхто не ліг.
Раз по раз хтось виходив покурити. Глухар заварив собі каву. Гетьман сидів у телефоні, і по виразу обличчя було зрозуміло, що дивиться на цицьки. Джун періодично підходив то до одного, то до іншого, відпускав пару реплік і йшов далі.
Мабуть, війна починається по-справжньому тільки після перших втрат.