Глава 12

Ніхто не хотів думати, що трапиться, коли у них закінчаться набої. Всі автоматні магазини були споряджені, але не більше того: цинки вже стояли порожніми. Щоправда, Орхан позбирав зброю та набої з дохлих москалів, та й стрічок до M-240 дякуючи забудькуватості Бармена було ще вдосталь.
Вони розклали автомати Калашникова та набої біля вогневих позицій, наказавши бійцям у першу чергу використовувати їх.
Кулемет лишив праворуч. Хотілося знайти йому іншу позицію, а не вже відому ворогу, але інших не було. Добре було би мати траншею на всю довжину посадки, але доводилося задовольнятися парою десятків метрів.
Закінчилася вода — їх мали би змінити на позиціях ще півтори доби тому. Допили навіть залишки у тих брудних напівпорожніх пляшках, які лишили попередники і які раніше відфутболювали убік, аби не заважали під ногами.
Періодично їх накривав вогнем АГС зліва. Одного разу виїхала відстрілятися БМП з правого флангу, але постраждала від неї хіба трава у полі метрів за сто.
Немилосердно пекло сонце, промені якого ніби не помічали дерев та кущів — тепер бійці ховалися у норах не стільки від артилерійських обстрілів, скільки від спеки.
Не думати про кількість БК не виходило. «Ще один штурм, і на другий вони зможуть брати нас голіруч», — думав командир. Аби відволіктися, він почав рахувати секунди між виходами та прильотами десь далеко. Числа виходили щоразу різні — працювала точно не одна гармата, та і певності, що розрізняє виходи від прильотів, у нього не було.
Лічбу перервала рація: 
— Бармен, Бармен Джуну, прийом!
Бармен натиснув тангенту:
— Бармен на зв’язку.
— Підготувати протитанкові засоби, «беха» на другу годину, дві тисячі метрів.
Бармен виліз із нори, струшуючи з себе пісок та залишки апатії. Гриб уже подавав йому дві «атешки», і Денис наказав йому принести ще РПГ та зарядити тандем.
— Орхан, за старшого! Я на сто метрів праворуч, зустрічати броню, — з цими словами він передав АТ-4, нав’ючив на себе РПГ та сумку з зарядами, і, махнувши рукою, покликав Гриба за собою.
— Може, я ще одну «атешку» візьму, — запитав Клим?
— Плюс. Їх у нас усього три, так?
— Так точно.
Вони пробиралися по посадці пригинцем. Сумка чіплялася за гілки і боляче била по спині навіть через бронежилет. Гриб ішов першим, тримаючи у руках автомат — «атешка» висіла за спиною. Холодок пробрав Бармена аж до кісток — дійсно, росіяни могли лишити тут спостерігача. Але вже наступної миті стало страшніше.
— С-с-стій! — заїкаючись, намагався крикнути він, але з рота вирвався лише хриплий шепіт.
Гриб все ж почув і обернувся. Бармен показав униз — поперек стежки провисала нитка, яку товариш якимось чудом переступив.
Озирнувшись, Клим побачив недбало замасковану за стовбуром дерева ОЗМ-ку. Точніше, недбало вона була замаскована з тилу, а от Бармен її бачити не міг. Гриб показав пальцем, Бармен кивнув і махнув рукою, мовляв, вперед.
«Головне — не забути і не зачепити її по дорозі назад,» — подумав Денис.
Далі були дві свіжовикопані ямки, щедро всипані гільзами: росіяни не забували окопуватися навіть атакуючи.
Вони проминули їх і лягли за деревами. Добре би було використати вже готові окопи, але після сюрпризу з міною Бармен тим ямкам не дуже довіряв — занадто зручне місце, аби поставити там ПМН-ку або присипати землею знайдений поруч «лєпєсток».
Тепер звук БМП було добре чути. Бойова машина піхоти рухалася через поле у напрямку Тік-Тока, мабуть, на максимальній швидкості, яку могла розвинути.
— Працюємо у борт, я перший, ти після мене, — Бармен звів гранатомет і поставив на запобіжник. Потім зняв — не до ніжностей.
Вийти з-за дерев, взяти випередження, постріл — у вухах задзвеніло так, ніби «кабачком» вдарили по величезній каструлі. Присісти, сховатися.
«На біса я тягаю на шоломі ці чортові навушники, якщо забуваю їх надіти?» — проскочило у нього у голові.
Тим часом Гриб, чортихаючись, зводив «атешку». Потім підвівся, вийшов з-за дерев.
«Довго, дуже довго,» — думав Бармен, бачачи, як той цілиться.
Нарешті, постріл — ракета пройшла перед «бехою», зрикошетила від землі і вибухнула десь далеко у повітрі.
А потім вибухнула «беха», хоча Денис міг би закластися, що жоден з них не влучив.
— Валимо, валимо звідси! — крикнув він і побіг посадкою назад до рятівної траншеї. Перестрибнув через розтяжку, обернувся — Гриб біг за ним, тримаючи автомат у одній руці і тягнучи навіщось тубус від використаної одноразки у іншій.
— Кидай його! Кидай! — але Гриб чи то не чув, чи не розумів, чого від нього хочуть.
Нарешті, побратим теж переступив розтяжку, і вже за кілька секунд вони відсапувалися на своїй позиції, у траншеї, яка вже стала для них ріднішою за дім.
Гетьман апатично сидів на бруствері, смокчучи камінець — так начебто мало менше хотітися пити. Він не відреагував на Барменове «Вниз!», і Гриб зрештою стягнув його у траншею.
Спрага мучила всіх, і після короткого бою Бармен про неї згадав теж. Він не знав, що з цим робити, але продовжуватися так більше не могло.
Підійшов Орхан із зачохленою у російський цифровий камуфляж флягою:
— По ковтку. Гетьман...
Гетьман жадібно відпив. Орхан передбачливо не випустив з рук флягу, не ставлячи того перед спокусою, якій солдат не зміг би противитися.
Бармен ніколи у житті не пив нічого смачнішого, аніж цей ковток води із фляги вбитого росіянина.
— Сука, загинути не у бою, а від спраги, — тихо пробурчав Гетьман. — Бармен, дай мені пістолет, мені ненадовго.
Пістолета у Бармена не було — не належало мати за посадою.
— Солдат Козачук, відставити паніку. Без води можна жити три доби, у нас тільки перша пішла.
Навряд чи ті, на кому перевіряли це твердження, відбивали російські штурми і смажилися на сонці у бронежилетах та амуніції. Але подумати про це часу не було: знову заговорила рація:
— Бармен, Бармен Паличу. Русня знову збирається на штурм.
— Плюс. Треба вода і бека.
— Поки не можемо, РЕБ давить всі дрони. Тримайте позицію, знайдемо вікно і передамо.
— До бою, чоловіки, — Бармен пішов займати позицію.
Всі знали свої місця, знали, що робити. Але Гетьман нікуди не пішов.
Бармен ніби у сповільненій зйомці раптом побачив, що Гетьман, відвівши приклад від себе, наводить його ствол на свою голову і тягнеться великим пальцем до гачка. Гриб підбиває автомат, і куля летить у небо. Тільки тепер дійшло, що жарт про пістолет зовсім не був жартом.
Раптово все пришвидшилося, і ось уже Орхан та Клим тримають Івана.
— Ти дуба дав?! — кричить Орхан на вухо Гетьману. — Всіх москалів уже завалили?
Бармен кинувся до рюкзака. Десь там на дні валявся моток синього скотчу. Зв’язуючи руки Гетьману, він лаявся йому ледь не на вухо:
— Придурок, ти воювати приїхав чи чим займатися? Ідіот! Я твоє тіло виносити не стану і дружині твоїй дзвонити не буду. Лишишся гнити тут поруч з кацапами!
Мінус один боєць. А у посадці вже знову почалася стрілянина.
Мінус чотири бійці — поки вони були зайняті Гетьманом, штурм відбивав один Глухар.
Нарешті під звуки пострілів вони зв’язали Гетьмана, і кинули його просто посеред траншеї. Гриб побіг до кулемета, Орхан — до Глухаря. Бармен кинувся за ним, але схаменувся, що хтось має прикривати спину кулеметнику.
І схаменувся він недарма, бо з правого флангу автоматний вогонь уже прочісував їхню посадку.
Налагоджена оборона перетворилася на хаос. Стріляли, здавалося, звідусіль, і Бармен теж стріляв, не бачачи ціль, а проте пам’ятаючи, де були викопані ті дві ямки, думав, що стрілятимуть росіяни саме звідти.
— Лєнту! — у Гриба закінчилися патрони, і Бармен, пустивши довгу чергу, підхопив два цинки і у повний зріст вискочив з траншеї. Перебіжка, кинув цинки, впав. Змінив магазин, випустив ще чергу і вже розважливо поповз назад у траншею — просто чудо, що кулі його оминули.
За спинами запрацювала автоматична гармата БМП, і трасуючі снаряди розрізали сутінки, розриваючись на Тік-Тоці.
Пізніше вони зрозуміли, що наш штурм розпочався одночасно з російським, і що десь у цей час десантники спішувалися і розгорталися, подавляючи Тік-Ток вогнем і заходячи у траншеї. Але у той момент був лише хаос, вогонь та свист куль.
Потім Палич по рації сказав «Справа наші, припинити вогонь», і Бармен перестав стріляти у відповідь. Палич повторив ще раз, бо, захопившись боєм, Бармен забув відповістии. Потім десантники зачистили посадку, де троє російських стрільців, будучи оточеними з двох боків, були приречені. Їх розстріляли у спину, коли вони тікали через поле — відверто ідіотська ідея, а проте, хіба були у них якісь інші варіанти?
Потім Гриб крикнув «розтяжка» і побіг показати її, і дякуючи цьому четверо десантників дійшли до Гаража цілими.
Орхан розрізав скотч, і Гетьман жадібно пив, розливаючи воду за комір бронежилета.
Гриб «кішкою» зняв розтяжку, і посадка почала нагадувати недільний Хрещатик: нею потягнулися військові, заносячи на позицію воду та боєкомплект, а потім повертаючись назад на Тік-Ток.
Все було скінчено. Лишилося вийти.