Глава 10

— До бою!
Бармен не впізнав свій голос.
За мить до того Джун вийшов по рації:
— Бармен, Бармен, я Джун. До вас рухається група кацапів на 12 годину. Одне відділення, озброєння стрілецьке.
Гетьман і Гриб лишилися справа, отримавши настанову підсилити центр «у разі чого». Бармен, Глухар і Орхан зайняли позиції у напрямку основного удару.
Настало довге очікування. Бармен стояв у траншеї, виставивши автомат на бруствер і невпинно скануючи поглядом посадку. Піймати кулю з-за дерев було страшно, але проморгати небезпеку було ще страшніше. Рух ввижався за кожним деревом, кожним посіченим осколками кущем і кожною зламаною гілкою.
А проте, орків вони все одно почули раніше, аніж побачили — над головами засвистіли кулі. Одночасно почали стріляти справа.
Першим відкрив вогонь Орхан.
— Що там?! — спробував перекричати стрілянину Бармен.
— Кацапи на першу годину!
Бармен оглянувся над бруствером. Подивився на Глухаря, махнув йому рукою, мовляв, спостерігай за сектором зліва.
Кулі вдарилися у землю поруч, він інстинктивно присів. Орхан продовжував цинкувати зеленку.
Бармен взяв гранатомет, закинув ВОГ і прицілився туди ж. І майже влучив.
Орхан перезаряджався, і Бармен дав пару черг кудись у кущі.
Міномети продовжували знищувати посадку перед ними і посадку справа. Орхан кудись стріляв, кудись стріляв Глухар. Справа Гетьман та Гриб теж вели бій, а Бармен все ще нікого не бачив. Раптом над головами оглушливо пролунав вибух — дрон не долетів до їхньої траншеї, зустрівшись з гіллям, але ніби нікого не зачепило.
— Орхан, економте патрони!
Пригинцем пробігшись по траншеї, Бармен опинився праворуч, біля Гриба.
— Що тут?
— Стріляють, але ніби не лізуть.
— Плюс, тримайте їх на відстані. Економте БК.
Бармен присів за кілька метрів і дістав рацію. Джун відповів одразу:
— Вогнева підтримка працює, зараз з тих посадок всіх винесуть. Не дайте їм підійти до окопів.
Свист мін, свист куль, какофонія стрілянини. Таке враження, що пройшла ціла вічність, але годинник стверджував інакше.
Бармен зважив, що на основному напрямку атаки він потрібніший, і перебіг траншеєю назад. Відверто, він шкодував, що не може бути у двох місцях водночас і контролювати все.
Він висунувся, щоб оглянутися, і саме вчасно, аби помітити за деревами фігуру у потворному мишачо-зеленому камуфляжі. Скидаючи автомат, Бармен зачепив дулом землю, і чергу дав неприцільну: кудись туди.
— На, сука! — крик вирвався з грудей, заглушивши, принаймні у його уяві, звуки пострілів. Він не бачив ані того, влучив чи ні, ані ворога, але все ж натиснув на гачок ще раз, вже трохи цілячись.
— Осколки! — Глухар відправив туди ж гранату.
Граната та щільний вогонь, мабуть, відбили москалям бажання наближатися, і вони вели вогонь з-за зеленки. Ще один вибух мінометної міни, чиїсь крики, і стрілянина почала віддалятися.
Орхан опустився вниз, сперся спиною на стінку траншеї і почав неквапно забивати магазин. Бармен зробив те ж саме. Накотила втома. Зібравшись з силами, він відправив Глухаря на чергування, підійшов до Гетьмана і наказав йому те ж саме.
— Джун, Джун, я Бармен. Штурм відбито, втрат нема.
— Плюс. Лишатися на позиції, вести спостереження.
За кілька секунд рація знову ожила:
— Бармен, що по БК?
— БК достатньо, — Бармену було відверто лінь рахувати, а Джуна ця відповідь влаштувала.
Починався новий день. Все було як і раніше: пил, трава, сонце, канонада. Ніщо не нагадувало про недавній кількагодинний бій. Навіть труп у огидному камуфляжі злився з пейзажем, ніби висів на тій гілляці завжди.
Ближче до полудня почали накривати артилерією. Бармен вважав, що це надовго — навряд чи повторний штурм буде до сутінок.
Розриви у посадці засипали траншею грудками землі. У норі було не так страшно, як на позиції — метр землі над головою був не тільки достатньо надійним укриттям, а ще і надійною стіною між реальністю війни та ілюзією безпеки. «Орхану з Глухарем, мабуть, гірше», — подумав Денис.
Пройшла година. Настав час мінятися на СП-шці. Щойно Бармен виліз у траншею, гучний вибух оглушив його і засипав землею. З огидним звуком просвистіли осколки.
Бармен навкарачках поліз до позицій. Там з лайкою активно відпльовувався Глухар.
— Друже, ти як?
Глухар не почув. Бармен повторив, потім крикнув ледь не на вухо.
— Га?! Не чую ні чорта, зовсім поруч лягло!
Бармен показав жест, яким футболісти зазвичай просять про заміну. Глухар зрозумів, що заміна потрібна йому, і побрів лікувати контузію у норі — темрявою і відносною тишею.
Денис заліз під накриття і доповів про контузію, хоч і не бачив у тому сенсу: все одно вертоліт не прилетить і бійця не забере. «Золота година» у собачих роках, чорт би її побрав.
Міна лягла поруч, вдарила звуком по вухах, а траншея, здається, підстрибнула на метр угору і приземлилася назад, осипаючись підсохлим ґрунтом. Задзвеніло у вухах, у лівому чомусь голосніше. Мабуть, Глухар почував себе приблизно так само.
Година за годиною, міна за міною, з постійними думками «моя чи не моя?».
Звичайний день на війні.