Глава 9

Наступна ніч тихою вже не була — вона закінчилася о 1 годині звуками стрілянини зі сходу.
— Чорт забирай, вони там на Тік-Тоці фазана вполювати вирішили? — чортихнувся Денис.
Почувся вибух — мабуть, граната. Ще кілька черг, і знову тиша. Це уже навряд чи фазан.
Бармен не спав, хоч була і не його зміна. Він чортихнувся, виліз з нори і натиснув тангенту:
— Тік-Ток, Тік-Ток, я Гараж, чую постріли у вас, дайте доповідь, прийом.
Він дивився на «Моторолу», ніби гіпнотизуючи її. Гіпнотизувати темряву виходило погано. Секунди тягнулися ніби собачі роки, або радше як презерватив у руках школяра, який вперше взяв його до рук.
— Тік-Ток, Тік-Ток, я Гараж, чую постріли у вас, як обстановка? Прийом.
Секунд за 10 рація ожила: «Тік-Ток, Тік-Ток, я Джун, доповісти обстановку, прийом!»
— Чорт, це не те, що я хотів би почути, — Бармен тяжко видихнув.
Гриб нервово озвався із сусідньої нори:
— Там двіж, а ми все пропускаємо.
— Не схоже, що ти цим засмучений. Я, відверто, теж.
Невідомість лякає. Невідомість на війні лякає значно більше. Понад усе він хотів зараз знати, що відбувається, до чого бути готовим («До всього», сказав би Джун) і що буде далі.
Рація знову зашипіла: «Гараж, Слон, Топаз. Гараж, Слон, Топаз. Посилити пильність. По Тік-Току з'ясовую. Кінець зв'язку».
«Триндець, чує моє серце, нічого хорошого», — подумав Бармен, але вголос нічого не сказав. Гриб і так на нервах.
— Так, Клим, слухай сюди. Зараз ідеш на правий фланг, там на краю траншеї є позиція. Сідаєш там, слухаєш і спостерігаєш. З Тік-Тока нікого не чекаємо. Зрозумів?
— Зрозумів.
— Повтори.
— Спостерігаю за правим флангом, звідти ми нікого не чекаємо, — чітко і спокійно повторив Гриб.
— Це значить, спочатку стріляєш, потім кидаєш гранату, а вже потім світиш ліхтариком, питаєш «Хто там?» і перевіряєш документи, — Бармен пожартував, намагаючись підняти настрій якщо не Климу, то хоч собі. Вийшло не дуже смішно.
Ех, як же хочеться, щоб тут знову був Джун. Або Палич. Хтось досвідчений. Хто завгодно, хто приймав би рішення. Але нікого досвідченішого не було, і рішення доводилося приймати йому. Що ж, здається, перше він прийняв правильно.
— Добре. Дуй туди, я зайду на СП-шку, дам вказівки хлопцям, і навідаюся до тебе. Не застрель мене випадково, — якби не стояла безпросвітна темрява, він би підморгнув солдату. Але принаймні інтонацією та словами Бармен намагався дати зрозуміти Грибу, що він не один, що всі вони поруч.
Шарудячи одягом та амуніцією і бряцаючи зброєю, Гриб виліз з нори. За ним виліз Бармен.
— Чуєш, Ден...
— Га?
— А рація.
— Рацій всього дві, одна на СП-шці, друга лишиться у мене. У випадку нештатних ситуацій вартовий, згідно зі Статутом, подає сигнал пострілом у повітря.
— Плюс.
Гриб тихо хіхікнув.
Нормально, хоч і перший раз, але тримається пацан. Бармен дещо йому заздрив, адже у Клима був він, командир відділення, старший на позиції. У Бармена не було нікого.
Клим пішов праворуч, Денис ліворуч, пригинаючись у неглибокій напівзасипаній траншеї. «Чорт, темрява — хоч в око стрель. Статут завтра... Дай боже щоб ми завтра повернулися».
— Орхан! — голосно прошепотів він, пройшовши метрів 20.
— Чую, підходь.
Бармен зорієнтувався на звук і нарешті помітив нору. Пірнувши туди, ледь не наступив на Орхана:
— Тік-Ток не відповідає.
— Я чув. Думаєш, пробралися до них?
— Через поле? Та як? І стрільби небагато було.
— Біс його знає. Проповзли?
— Пів кілометра? На пузі, у теплоізоляційних плащах?
— Нажерлися і перестріляли один одного?
— Краще би це було так.
— Згоден, між аватарами на фланзі та групою орків, яка здатна проповзти 500 метрів, я би вибрав своїх аватарів.
Орхан сів у дальньому кутку нори і чиркнув запальничкою. Спалах на секунду освітив його обличчя.
— Ти на правий фланг когось відправив?
— Гриба.
Вогник зажеврів яскравіше від глибокої затяжки.
— Він нормально, справиться, — відповів Бармен на німе запитання. — Я зараз піду до нього, складу компанію.
Тепер на спостереженні були чотири з п'яти бійців. Добре, якщо події будуть розгортатися швидко, а як ні? Скільки часу вони зможуть протриматися без сну?
— Ви лишаєтеся тут, Глухар когось з вас поміняє. Потім по черзі міняємо по одній людині на спостереженні. Згоден?
Орхан знову затягнувся цигаркою.
— Не зовсім. Тут треба двоє, справа достатньо одного.
— Одного залишати не можна.
— Теж правда, але справа можна спати по черзі. У нас тупикова позиція, з Тік-Тока до нас не підуть. Ну я би не йшов на їхньому місці.
— Тік-Ток відрізаний. Через поле другий раз ніхто не пройде. Їм треба виносити або Топаз, або нас, щоб був підхід. На Слон не підуть, розвивати наступ туди — це самогубство.
— Так, але навряд чи їх там достатньо, аби штурмувати. Нас штурмуватимуть в лоб, а з тилу будуть відволікати.
Орхан був правий, до болю правий, правий аж до скреготу зубів.
Гірше того, до Топаза лишився підхід справа, через позицію Сідло. Це було добре для Топаза, але погано для них: на лівому фланзі на перешкоді російському просуванню лишалася лише позиція Гараж. Відрізана наразі від своїх, без можливості піднести воду та боєкомплект, без можливості підвести підкріплення та евакуювати поранених. Відійти вони могли лише через поле, на якому були як на долоні і для дронів, і для російської піхоти на пагорбі. П'ятеро піхотинців були тепер з ворогом наодинці. Бармен це розумів, і Орхан це теж розумів.
У небі почувся свист. Інстинктивно обидва втягнули голови у плечі.
Вибух пролунав у посадці, по якій метрів за сто уже були позиції окупантів.
— Десь метрів сто? — запитав Орхан, виглядаючи через бійницю.
— Та у цій ямі хіба розбереш.
Бармен сподівався, що це вирішила відпрацювати їхній міномет, а не ворожий. На підтвердження його слів наступна міна лягла десь там же.
Він розбудив Гетьмана, заздрячи його міцному сну, описав ситуацію і наказав у випадку штурму виходити на основну позицію.
Наступні дві години пройшли неочікувано тихо. Тишу порушував лише періодичний свист мін — артилерія відпрацьовувала Браму.
Денис і його побратими не знали, що перша ж міна розірвалася біля штурмової групи, і замість атаки вони весь цей час витягували двохсотого та трьохсотих і чекали підкріплення. Це була єдина міна, яка знайшла свою ціль тієї ночі. Грань між життям та смертю інколи пролягає дуже химерно.