Глава 8

Виховну роботу наступного ранку Бармен вирішив провести пізніше, і даремно: у якихось клопотах пройшов день, другий, а під вечір третього, коли всі з самого ранку знали про вихід на позицію, Терикон був знову п’яний, мов чіп.

Денис пройшовся до будинку, де жив Джун. Дерева давали приємний затінок, між ними пробивалося тепле літнє сонце. Хороший день, якби сьогодні не на війну.

Марк, нахабно порушуючи форму одягу, у самих шортах курив на лавці біля під’їзду.

— Овва, що за цивільна особа? Повістку не бажаєте? — вони потиснули руки.

Марк погасив недопалок об банку з-під сардин, яка вже другий тиждень тимчасово виконувала обов’язки попільнички:

— У мене дві новини, з якої почати?

Бармен парирував:

— У мене одна новина: Терикон бухий. Добра вона чи погана, вирішуй сам.

— Чорт знає. Всі інші в строю?

— Ну як тобі сказати. Сірий та Череда тільки з наряду змінилися, а Бізон досі хворіє.

— Тоді бери Гриба, а про Терикона я Паличу скажу. Він сьогодні відпочити збирався, так що цей аватар пошкодує, що на світ народився.

Вони зайшли всередину і піднялися на другий поверх. Джун продовжив:

— Хороша новина у тому, що ви виходите на знайому позиція. Погана — бо Брама відійшла.

Повідомлення було таким несподіваним, що Бармен ніяк не відреагував і нічого не відчув. Звісно, він розумів, що бути трохи далі і мати між собою та ворогом кількох піхотинців спокійніше, але, врешті-решт, яка різниця.

— Ладно, Бармен, не очкуй, нормально все буде, — вочевидь, чимось свою тривогу він видав. — Головне, не провтикайте чмонь, притисніть їх вогнем до землі і передайте по радіо. На КСП буду я, міномет наведений на вашу посадку.

— На нашу посадку? — іронічно посміхнувся Бармен, з притиском вимовивши слово «нашу».

Джун видав йому стусана у плече:

— Не доколупуйся до слів. А то попрошу кинути пару «кабанчиків» тобі на голову.

Сівши за стіл на кухні, він налив собі «кока-коли»:

— Радєйки прошиті заберете у ротного перед виїздом. Тепляк зарядив?

— Зарядив.

— Тоді все інше без змін. БК, якщо лишиться зайве, скинете там. Кулемет і РПГ лишилися там, берете ще по «одноразці» на брата, і жоден бій вам не страшний.

Бармен кивнув, взяв пляшку газованої води і кількома глибокими ковтками допив те, що там лишалося. Джун раптом зірвався з місця:

— Ходімо до першого відділення, порадуємо Гриба.

— Може, подзвонимо?

— А раптом він теж п’яний?

— Та ні...

— Життя повне несподіванок, мій друже! — Джун енергійно натягнув на ноги кросівки. — Життя, воно повне приємних сюрпризів!

Бармен поплентався за ним:

— Ага, мені воєнком так само казав. І взагалі, ти такий веселий, бо сьогодні з нами не йдеш?

— По-перше, воєнком був абсолютно правий: ти зустрів мене, і це, побратиме, найкращий сексуальний досвід у твоєму житті. По-друге, ти вже зовсім дорослий, виріс з коротких штанців, справжній сержант, якому по силах посидіти в окопі без татка та мамки. По-третє, договоришся у мене, догану випишу.

Сержантом Бармен ще не був. Один керівний документ вимагав присвоювати первинне сержантське звання одразу після призначення на відповідну посаду. Інший керівний документ забороняв присвоювати первинне звання сержантського складу без підтвердженого бойового досвіду. Тому Бармен був старшим солдатом.

Неспішно обмінюючись шпильками, вони дійшли до іншого будинку, де чекало своєї черги воювати перше відділення. Гриб був тверезий, свіжий, у доброму гуморі, і ніяк не показав, що неочікувана зміна планів його збентежила.

Тож, зібравши речі, вони о 17:00 були у штабі роти. Крім Бармена та Гриба, йшли Гетьман, Орхан і Глухар. Отримання боєкомплекту, поїздка пікапом, пересадка у «емку», де цього разу було тісніше — Тік-Ток виїжджав разом з ними. Той же маршрут, така ж зміна.

— Орки далеко?

— У полі зору нема, дронщики казали, стоять на Брамі.

— Плюс, мені казали те ж саме.

Розписувати чергування на п’ятьох було складніше, але в якийсь момент Бармен зрозумів, що треба просто записати всіх двічі, і вже по черзі нарізати кожній з п’яти двійок свої дві години.

Вони заступили з Грибом. Починалася ще одна тиха ніч на війні. Ніч, коли міномети затихають, денні дрони поступаються менш численним нічним, і втомлений піхотинець кожні 15 хвилин випалює собі око тепловізором і дуже боїться, понад усе на світі боїться провтикати.