Глава 7

Спокійно відпочити Бармену не вдалося: вдома бійці теж знімали стрес, але по-своєму. Гетьман сидів за столом, підперши голову руками і вдивляючись осоловілими очима у порожню пляшку перед собою. Терикон обіймав його за плечі і щось говорив. Його язик відчутно заплітався.

Джун пішов ночувати до себе, тож давати раду доведеться самому.

— Я сподіваюся, ви вже все допили?

Нечленороздільне мукання Гетьмана свідчило, що, мабуть, все.

— Лягайте спати, і щоб тихо.

Нечленороздільне мукання могло свідчити як про готовність виконати наказ, так і про радикальну відмову. Бармен (о, яка іронія!) вирішив, що йому спокійніше вірити у перше, а виховні бесіди все одно навряд чи дадуть бажаний ефект. Тому він зайшов до кімнати, де Орхан у ліжку тупив у телефон, і, скинувши форму, впав на сусіднє.

— Що там вони, не натворили справ ще?

— Поки ні, але я у них вірю, — відповів сусід.

Вочевидь, вірив він недаремно, тому що у дверях, підпираючи одвірок, з’явився Терикон:

— Чуєш, пан командир... Наш товариш відмовився нам, ги, компанію скласти.

— Правильно зробив. Давай, укладай свою компанію спати, завтра ротний задач наріже, будеш ригати на полігоні з бодуна.

— Які задачі? — рішуче, хоч і не зовсім чітко, заперечив солдат. — Ми ж тільки з війни повернулися.

Бармена почала бісити ситуація і п’яний Терикон.

— Воїн, ви «утюжок» перемогли, так що дуй у ліжко воювати з подушкою. Команда була відпочити, а не втомитися.

— Так ми і... Гик!.. Відпочивали. Орхан от відмовився. Молодець, горілка — зло. Але що ж це за українець, що чарчину не цей-во...

«Сука, дайте мені ціле відділення мусульман», — подумав Бармен. Тим часом Орхан поволі підвівся з ліжка:

— Чуєш, українцю, то лишився би дома, квасив би з такими ж. На війну ти якого лисого поперся?

— Призвали тому що. А ти що тут забув? Їдь воюй у свої емірати.

— Сирію, — стримано поправив п’яницю Орхан.

— Та мені один хрін.

Здавалося, Орхан спеціально чекав повернення Бармена, аби натовкти морду Терикону у присутності командира. Тому що не встиг Денис і оком моргнути, як той вже тримав п’яного за барки.

— Орхан! Орхан, твою ж!.. Ляж у ліжко і спи.

Бармен підвівся і обережно розштовхав задирак на пару метрів — вони не дуже пручалися, більше, мабуть, роздували пір’я.

— А ти, друже мій синій, — Бармен виштовхав Терикона у вітальню, — або лягаєш спати, або їдеш на ВСП. Палич ніби як уже дізнався, де вони тут задувають.

Гетьман підключився:

— Ден, ротний по сто грамів після виходу дозволив!

— У вас тут бухла по сто грамів на цілий взвод, тільки нализалися чомусь лише ви двоє.

Терикон задоволено посміхнувся:

— Так це все через Орхана. Як випив би, нам би менше дісталося.

Погляд Бармена, мабуть, був промовистим, тому що Гетьман підвівся і, похитуючись сам, взяв Терикона попід руки і повів укладати у ліжко.

Серед ночі його розбудив гамір. Під дверима будинку на підвищених тонах відбувалася розмова, і вийшов Бармен якраз тоді, коли Орхан, сидячи верхи на Териконі, від душі рихтував тому обличчя. Терикон мляво намагався прикритися руками. Вдавалося це йому погано.

Денис схопив Орхана під пахви і потягнув назад:

— Що за хрінь тут відбувається?

Орхан повернувся до нього обличчям:

— Та так, релігійна дискусія.

— Тобі робити не було чого вночі?

Орхан запально заперечив:

— Та він сам прийшов! Я, між іншим, думав, що ти не спиш.

— Тобто, бляха-муха, не сплю?

— Ну, такий собі мовчазний дозвіл на проведення виховних робіт...

Бармен кинув оком на Сергія, запал якого, вочевидь, значно послабився. Орхан теж не виявляв ознак бажання продовжити бійку. Гучно видихнувши, Денис важко видихнув, сплюнув і пішов усередину. «Дитячий садок якийсь, чесне слово», — думав він.