7. Брехун

Христя

— Здуріти! Ще зі школи тебе не бачив!

Незнайомий хлопець буквально накидається на мого брата з обіймами, а я тільки й можу витріщатися. Як він його назвав? Дивне якесь прізвище, не наше…

— І я тебе радий бачити, — стримано відповідає Нестор. — Знайомтеся, це…

— Твоя дівчина? — перебиває хлопець і галантно подає мені руку долонею догори. — Ви гарна пара! Дуже приємно! Я Олег, однокласник Нестора.

Он воно що. Я не знаю однокласників брата, бо ми вчилися в різних школах. Я — у приватній школі з посиленим вивченням природничих наук, він — у гімназії з математичним ухилом.

— Це моя сестра Христя, — поправляє однокласника Нестор і, не відриваючи погляду, дивиться, як я вкладаю пальці в руку Олега.

— О! Точно, я й забув, що ти маєш сестру. — Олег крутить головою, дивиться то на мене, то на мого брата. — А ви зовсім не схожі.

Я навіть не дивуюся. Нам все життя так кажуть. Єдина наша схожість — світло-русявий колір волосся. Відколи ми виросли, незнайомці, які бачать нас разом, спершу думають, що ми — пара. Мені не вистачить пальців обох рук, щоб порахувати всі кумедні ситуації, пов’язані з цим. Кілька разів навіть траплялося, що ми дуркували, вдаючи з себе парочку (гаразд, я дуркувала, а Нестор мусив мені підігравати, щоб не виставити на посміховисько).

Він про щось говорить з однокласником, а я забираю свій коктейль назад, роблю ковток і задивляюся на полуницю в ньому. Мимоволі відпливаю у спогади...

От хоча б той день у торговому центрі перед новорічними святами.

— Скільки нам тут ще стирчати? Де тато так довго? — Я нудилася, тупцюючи біля скляної вітрини якогось бутика.

— Годі скиглити. Він затримується на зустрічі, почекаємо, — пробубнів Нестор і глянув трохи з докором.

— Ми могли б самі все купити.

— Ми щороку втрьох купуємо все до свята. Для тата це важливо. Ти знаєш, який він зайнятий, у нас останнім часом не так багато нагод побути разом. Стій і не дуйся.

Це була наша маленька сімейна традиція ще з часів, коли живою була мама, — перед новорічними святами ми всі разом їхали до торгового центру, вибирали різдвяні светри, трохи нових іграшок на ялинку, а ще — різну смакоту і подарунки одне одному.

В попередній раз Нестор вирішив постібатися з мене — купив мені костюм «міс Санта» — набір червоної еротичної білизни з якимось пухом і шапочкою того ж стилю. Коли розпакувала подарунок перед татом, я мало не згоріла від сорому, а брат мало не вдавився зо сміху.

Цього разу я збиралася йому відімстити — коли ми в кінці шопінгу розійдемося в різні боки, щоб вибрати одне одному подарунки, куплю йому такий же костюм, тільки чоловічу версію.

— Може, я поки що піду… — хотіла я запропонувати, але різко замовкла, побачивши, хто йде в нашому напрямку. — Це ж Ніка. А з нею Алекс!

— Ніка… Одногрупниця твоя, міс чогось-там? — Брат повернув голову. — А Алекс — той баскетболіст, на якого ти запала?

Нестор пам’ятав усіх, про кого я розповідала. Ніка була моєю високою і мегавродливою одногрупницею, яка вже на першому курсі, два місяці тому, виграла конкурс краси і отримала титул Міс факультету. А Алекс був старшокурсником, який взагалі невідомо чого вчився на фармакології, якщо успішно займався баскетболом.

— Чорт, а я в цій куртці й дурній шапці, — проскиглила я, кидаючись до Нестора, щоб сховатися за його спиною.

— Пізно. — Він засміявся і спіймав моє зап’ястя. — Тебе вже побачили.

Я зиркнула на його пальці на своїй руці, в голову миттєво стукнула ідея. Одним рухом визволила зап’ястя і вклала у його долоню свою.

— Я скажу, що ти мій хлопець.

Тепер вже витріщився Нестор, але сказати нічого не встиг.

— Привіт, Христино! — вигукнула Ніка і, підійшовши, обцілувала мене в обидві щоки. — Святковий шопінг?

Вона одразу ж зиркнула на мого брата і, побий мене грім, пройшлася по ньому оцінливим поглядом.

— Так, ми з моїм хлопцем любимо шопінг. Знайомтеся, це мій хлопець… Василь. Вась, це моя одногрупниця Ніка й Алекс…

— Мій хлопець, — додала Ніка. 

Алекс від останньої фрази скривився, і я побачила в цьому свій шанс.

Ми теревенили не довше, як три хвилини, і весь цей час я стояла, міцно вчепившись у руку Нестора і притулившись до нього. Зрештою його долоня спітніла, і він її визволив, натомість обійняв мене за плечі.

— Ну, ми підемо! — нарешті сказала Ніка.

Попрощавшись, солодка парочка попливла геть.

На секунду я перетнулася поглядом з Алексом і, ладна побитися об заклад, побачила в його очах зацікавлення!

— Він зараз озирнеться, — шепнула Нестору, щойно вони відійшли на два метри. — Підіграй мені, наче цілуєш.

— Здуріла?

— Будь ласка!

Не чекаючи відповіді, я вчепилася в шию брата, і потягнула на себе. Ми втратили рівновагу і впали б, але він вчасно зорієнтувався — встиг спіймати мене за талію, перш ніж моя спина гримнеться об підлогу. Шукаючи баланс, одним рухом розвернув наші тіла так, що Ніці й Алексу було видно лише його спину і мої руки. Його ніс притулився до мого носа. Я закинула лікоть на його плече, прикривши наші наші губи.

— Ти навіжена, — прошепотів Нестор відхекуючись.

— Але Алекс побачив! — відповіла я, зиркнувши краєм ока в бік солодкої парочки, а тоді зблизька глипнула у вічі брату.

Моє серце стукало як навіжене. Стукало від передчуття.

За кілька місяців Алекс справді запросив мене на побачення.

— Тебе твій Вовчик шукає, — повертає мене до реальності несподівана фраза Нестора. Він киває кудись за мою спину, забирає з моїх рук коктейль і надпиває, перш ніж піти геть.