У небі Польщі

Конференція лідерів світових держав в Княжичах і зустрічі з російськими, американськими і британськими пілотами, дружні розмови за столом залишилися в минулому. Настали будні. Новий реактивний Гайдамак-11 сподобався як Олексію так і всім пілотам авіакрила. Швидкий і досить маневрений він розганявся до швидкості 1200 кілометрів на годину завдяки потужному реактивному двигуну в хвостовій частині. Мав на озброєнні чотири гармати, дві калібру 37 міліметрів, та дві 30 міліметрів. Зброя була далекобійною. Також літак міг нести дві ракети класу «повітря-повітря». Зовні одинадцята нагадувала відомі з іншої лінії часу МіГ-15 та F-86 Сейбр. На літаку стояв вже знайомий рефлекторний приціл та вдосконалений бортовий комп’ютер. Два місяці тривало перенавчання на нові літаки. Нарешті в листопаді 1943 року 3 авіакрило 11 ескадри було перекинуто на вже відомий їм Брест-Литовський плацдарм.

Внизу під крилами стрімко проноситься осінній пейзаж польської землі. Пісоцький та Данилюк роблять різкий поворот – станція наведення навела їх на десять німецьких фокке-вульфів-190, які з бомбами під крилами намагаються прорватися до переднього краю оборони. Ось вони помічають стрій із 10 одномоторних літаків. Назустріч фоккерам вже летять Дев’ятки армійської авіації. Спікірувавши, Данилюк і Пісоцький заходять групі німецьких винищувачів-бомбардувальників у хвіст. Олексій ще здалеку впіймав ціль у приціл. Світна крапка зафіксувалася на фюзеляжі Фокке-Вульфа-190. Гармати далекобійні, високоточні і потужні, потреби підходити близько немає. Черга! Фокке-вульф вибухнув у повітрі. Олексій переносить вогонь на іншого фоккера. Він звільнившись від бомби намагається втекти. Чотири вогневі струмені прошивають ворога. Від нього відлітає крило і яскраво спалахнувши, залишаючи слід густого чорного диму, безладно обертаючись він пішов донизу і вибухнув на землі. У прицілі третій. Від черги він розвалюється на шматки, які падають на темно-зелений ялиновий ліс. Ще один фокке-вульф намагається втекти на висоту. Час випробувати ракети повітря-повітря. Їх дві – по одній під кожним крилом. Данилюк ловить супротивника у приціл. Заблимав а потім засвітився рівним світлом зелений сигнал – ціль захоплено. Пуск! Дві ракети залишаючи дві ледь-помітні білі димні стрічки помчали до фокке-вульфа. Подвійний вибух! На землю падають палаючі уламки. Збоку падає ще один фоккер збитий Войцехом Пісоцьким. Два вцілілі Фокке-Вульфи-190 намагаються втекти притискаючись до землі. Їх вже атакує четвірка Гайдамаків-9 армійців. Обидва фоккери спалахнувши врізаються в землю. Олексій набираючи висоту прилаштовується поряд з Пісоцьким. Войцех, за прозорим склом суцільного ліхтаря показує рукою в рукавиці великий палець. Ракети працюють мов годинник.

Ще десять хвилин польоту і два Гайдамаки-11 заходять на посадку. Над ними, на великій висоті пропливають армади чотиримоторних американських бомбардувальників, які літали бомбити територію Третього Рейху. Вилетівши з баз десь на Британських островах, вони скинувши вантаж здійснювали посадку на українській території. Над ними роєм вилися Мустанги супроводу. На той час становище Третього Рейху значно погіршилося. Території Італії, Румунії та Болгарії контролювали союзники. Бої вже йшли на території ще одного союзника Німеччини – Угорщини. Злива бомб цілодобово падала на німецькі міста. Оточене в Москві німецьке угруповання повільно конало в казані. Маршал Василевський не кваплячись повільно стискав навколо німців петлю. В той час як основні сили росіян при підтримці українців вже перейшли Дніпро і вели бої на території Білорусі.

— Просто чудово. Німці навіть не збагнули, що відбувається. – поділився своїми враженнями Пісоцький, натовпу пілотів, які їх зустріли на летовищі. І став детально описувати швидкоплинний бій.

Після цього бою німецька авіація практично перестала з’являтися у повітрі. Та й низькі осінні хмари все частіше закривали небо, притискаючи авіацію до землі. Вильоти відбувалися все рідше. Так вони зустріли новий, 1944 рік. Потім 11 ескадру перекинули на територію Румунії. Там для них були збудовані летовища з бетонованими смугами. Для Олексія було дивно взаємодіяти у повітрі з літаками румунських ВПС Іар-80 та Bf-109, які до цього він бачив лише як супротивників. Німці, безнадійно втративши повітряний простір уникали відкритих боїв, намагаючись завдати ударів по позиціях наземних військ винищувачами-бомбардувальниками Фокке-Вульф-190.