Антон Жабченко, людина без минулого

Повітряні бої в районі Іваново вщухали. Авіація союзників повністю панувала в повітрі. Все частіше ходили чутки, що українські і американські пілоти скоро повернуться в Україну. Кільце навколо Москви поступово стискалося. Було поки-що не зрозуміло чи залишать німці Москву чи за наказом Гітлера будуть утримувати її до останнього. Також все більше було розмов, що генерала Савицького можуть призначити командувачем винищувальної авіації ВПС. До ВПС увійшли всі винищувальні полки, які літали на Трійках, Лавочкіних, Аерокобрах. До ВПС також входили бомбардувальні полки оснащені Бостонами та Петляковими. Яки та Іли залишалися у розпорядження армійського командування. І ось незабаром всі чутки почали підтверджуватися. Савицький був призначений наказом Василевського командувачем винищувальної авіації ВПС. Іванівський аеродром він вирішив тимчасово зробити головним летовищем та місцем розташування свого штабу. А згодом українці і американці попрощалися з росіянами і полетіли на південь. Ось після чотиримісячної перерви вони знову опинилися в рідній Чоколівці. Тут майже нічого не змінилося, лише поблизу штабу з’явився невеликий меморіал із написом «Їх залишило собі небо!». І фото п’яти загиблих за час війни пілотів третього авіакрила. Олексій зупинився у мовчанні скинувши шолом. Лейтенант Вячеслав Стирський. Загинув у запеклому бою над Брест-Литовським плацдармом. Віталій Лушкін, був збитий у бою поблизу Брянська. Віце-лейтенант Голубєв, віце-лейтенант Гудима, та віце-лейтенант Кошкін загинули над Сталінградом.

Олексія було призначено заступником командира авіакрила з бойової підготовки, ескадрилью прийняв Арсеній Ворожейкін, який тим часом також отримав медаль Золотий Сокіл. Скоро вони попрощалися з Томом Мітчеллом. Завдяки зусиллям полковника Сміта, Томові пробачили його втечу. Він перейшов до авіагрупи Девіда Сміта і отримав призначення командиром авіаланки. Тепер Мітчелл був найбільш результативним американським пілотом, про що свідчили п’ять Срібних Соколів. Багато американських пілотів авіагрупи Сміта носили українські нагороди, а сам Девід мав три Срібних Соколи.

Тут же Олексієві повідомили вражаючу новину, що в боях над Унечею Іван Кожедуб, який на той час пересів на Гайдамак-9, протягом одного дня збив 29 німецьких літаків. Це був неперевершений результат.

11 ескадра відпочивала після чотирьох місяців безперервних боїв. В цей час Войцех Пісоцький, Вальтер Майер та Олексій Данилюк отримали урядове запрошення прибути до Арсенального центру. Центр розташовувався поблизу села Княжичі. Це був великий об’єкт де в ангарах та під відкритим небом демонструвалася військова техніка та озброєння. Там їх зустрів колишній командир 11 ескадри генерал Войтенко. Поряд з ним була непримітна людина у камуфляжі але без погон та знаків розрізнення.

— Антон Жабченко, інструктор Секретаріату Президента, – представився він.

Олексій відчував, що це фальшива назва посади Жабченка, щоб приховати її справжню сутність. Він провів їх на огороджену високим бетонним парканом територію, яка перебувала під посиленою охороною. І вводив їх у курс справ.

— Це президентський об’єкт. Зараз сюди прибули особливо важливі та поважні особи з ряду країн-союзників, в основному авіатори, але не тільки. Американський генерал Карл Спаатс, російський генерал Євгеній Савицький, британський генерал Чарльз Портал, і це не повний список.

Скоро до них приєдналися командир 23 ескадри Максим Свириденко та Іван Кожедуб. І ось на їх шляху група росіян на чолі з генералом Савицьким. Для початку Жабченко організував для них екскурсію. Першим на їх шляху був павільйон, де демонструвалося озброєння та оснащення піхоти. Тут були військова форма, бронежилети, шоломи та зброя: штурмові гвинтівки, кулемети, гранатомети, вогнемети.

— Що це? – спитав Савицький, звернувши увагу на бронежилети.

— Бронежилети, вони здатні надійно захистити солдата від куль пістолета, пістолетів-кулеметів. Від випущених здалеку куль гвинтівки, карабіна чи кулемета, осколків. У комплекті йдуть бронешолом з броньованим склом, тактичні окуляри з бронескла, – відповів Жабченко.

— Були б у нас такі, скільки б людей зараз би були живими, – зітхнув Савицький.

Тут же стояли транспортні засоби піхотинців, розвідників, десантників. Бронетранспортери, бронеавтомобілі різних типів для перевезення піхотинців. Машини мали серйозне озброєння: кулемети калібру 12, 16 міліметрів, гармати 20, 30, 37 і 45 міліметрів.

Далі на їх шляху був павільйон з танками. Танків було всього три типи. Вони були виготовлені з надміцних сплавів заліза зі вмістом титану, вольфраму, мали активну динамічну броню. Жабченко відвів їх до найменшого танка.

— Легкий танк «Кайман». Має броню з надміцного сплаву і активну броню. Пробити її навіть з 88-міліметрової гармати Тигра для німців проблема. Озброєний кулеметом 12 міліметрів, гарматою 50 міліметрів. Автоматична подача снарядів, гіростабілізатор. Є бронебійні снаряди здатні прошити ніби папір броню навіть німецького танка «Тигр». Технологія виготовлення снаряда засекречена. Екіпаж – двоє людей. Перископи забезпечують круговий огляд. Це дозволяє екіпажу не покидати захист броні для огляду місцевості. Таких танків у нас кілька тисяч.

Потім Жабченко підвів їх до більшого танка.

— Середній танк «Алігатор». Броня із такого ж сплаву як і у Каймана, активна броня. Гармата 75 міліметрів, два кулемети 12 міліметрів. Автоматична подача боєкомплекту. Екіпаж – троє людей. На озброєнні кілька сотень таких машин.

Нарешті на їх шляху найбільший танк.