Смерть Сталіна

В один із таких днів, вже увечері Олексій Данилюк повернувшись з польоту за столиками в березовому гаю за звичною склянкою чаю застав досить колоритну пару: генерала Савицького і начальника розвідувальної служби третього авіакрила майора Єріна. Радянський генерал та колишній офіцер білої гвардії, корніловець, першопрохідник сиділи мирно розмовляли. Олексію навіть стало цікаво. Дочекавшись доки йому наллють чаю він прислухався до їх розмови. А ті навіть не ховалися – Данилюк був не з тих людей яких треба було остерігатися. Особіст зник в невідомому напрямку ще кілька днів тому і на летовищі не з’являвся. Кудись безслідно випарувалися і політруки.

— У мене біла гвардія завжди асоціювалася з мундиром англійського покрою, аксельбантами та георгіївськими хрестами, – говорив Савицький, – у всякому разі нам так зображували офіцерів білої гвардії.

— Які там аксельбанти та англійський мундир. Добровольці тоді одягалися в те що знайдуть. У мене наприклад була спецівка подарована залізничником, штани позичені старим козаком зі станиці Шаблієвська мені молодому ростовському студенту, та чоботи з підошвою закріпленою шматком колючого дроту, які там аксельбанти, – відповів Єрін.

— Але ж союзники доправили генералу Денікіну понад триста тисяч пар чобіт? – здивувався Савицький.

— По-перше, допомогу від союзників ми почали отримувати не відразу, по-друге, цього було недостатньо, а по-третє військове майно у Денікіна масово розкрадалося, і часто чоботи та одяг можна було придбати лише у спекулянтів та скупників краденого.

— Схоже тут нічого не змінилося, у нас зараз тилові щури потрошать іноземну допомогу, забираючи собі подарунки від американських робітників, одяг, – додав Савицький.

Олексій не міг второпати чим продиктована така безпрецедентна відвертість Савицького. Читаючи його мемуари в своїй лінії часу він бачив зовсім іншого генерала. А між тим розмова Савицького і Єріна тривала. До неї почали прислухатися й інші офіцери, зокрема кілька американських пілотів та Пісоцький з Майером, командир російського авіаполку Борис Єрьомін.

— А як ти став пілотом? Вже після війни? – спитав Єріна Савицький.

— Та ні, ще тоді у Денікіна. Прибули англійські пілоти. Почали вчити росіян літати на літаках. В невеличку групу майбутніх пілотів потрапив і я. Встиг здійснити кілька бойових вильотів. Потім, коли війська Денікіна зазнали поразки від червоних, а Дон і Кубань зайняли війська українських генералів Врангеля і Болбочана, я потрапив в полон до українців. Мене просто роззброїли і відпустили додому до Ростова. Кілька років по війні перебивався випадковими заробітками. Коли в Україні почали створювати військову авіацію, я подав заяву щоб мене зачислили до її лав. Років десять літав на різних «етажерках», командував ланкою, потім ескадрильєю. Потім політав на Трійках, після сформування ВПС і створення 11 ескадри був призначений на посаду начальника розвідки третього авіакрила, де перебуваю і понині.

— Коли б тоді генерали Петро Врангель і Петро Болбочан пішли б на Новоросійськ, я напевне зараз би також був би одним із українських пілотів, – зробив висновок Савицький.

Побачивши, що на них вже спрямовані здивовані погляди, Савицький підвівся:

— Судячи з вигляду багатьох тут присутніх, ще не всі знають, що сталося. Надійшло повідомлення, що в Алма-Аті, після тривалої хвороби помер Йосип Сталін. Він підхопив застуду в Сибіру після евакуації з Москви і так повністю і не одужав. Головою радянського уряду і новим Верховним головнокомандувачем став маршал Олександр Василевський. Василевський вже сформував новий уряд, який тепер буде розташований в щойно звільненому Брянську. Місто практично не постраждало від обстрілів і бомбардувань. Маршала Жукова звільнено з посади представника Ставки і відправлено на Далекий Схід. Більше він до нас не приїде. Змінений також склад Державного комітету оборони. Реорганізація також чекає авіацію. Всі полки штурмовиків будуть передані в розпорядження командування армії, туди ж передадуть всі полки, що літають на яках. На їх основі будуть сформовані винищувально-штурмові частини. Штурмовики і винищувачі будуть базуватися на разом. Їх завданням стане виключно підтримка військ та інші завдання в інтересах армії. Решта полків будуть передані ВПС. Їх завданням буде завоювання панування у повітрі та знищення цілей у прифронтовій смузі.

Такого повороту подій Олексій не чекав. Вже найближчі тижні показали, що Василевський був набагато більш здібним головнокомандуючим ніж Сталін. В цій лінії часу Сталін не мав такого авторитету, безсумнівно цьому сприяло падіння Москви. Його майже відкрито зневажали ті ж самі люди, які в іншій лінії часу його фактично обожнювали. Василевський вирішив відмовитися від штурму Москви. Натомість росіяни ударами угруповань від Брянська та від Твері загальним напрямком на Смоленськ почали повільно оточувати столицю, перерізаючи автошляхи та залізниці, які сполучали московське угруповання з Рейхом. Тепер війська вже маневрували, часто змінювали напрями ударів, шукаючи слабкі місця в обороні німців.

Одного разу, повернувшись із польоту Олексій почув галас, помітив, що пілоти підхопили на руки Войцеха Пісоцького та Вальтера Майера.

— Качайте їх, – лунали голоси.

— Що сталося?

— Щойно передали, що Пісоцький і Майер нагороджені медаллю Золотий Сокіл, – відповів Іван Марченко.

— А ще хто?

— З наших полковник Тищенко, командир 11 ескадри, майор Міщенко з другого авіакрила, генерал Войтенко, колишній командир 11 ескадри, а нині командир Другого Повітряного флоту. Полковник Свириденко, командир 23 ескадри, майор Кожедуб.