Аеродром Іваново

Бої у повітрі на їхній ділянці фронту вщухають. Німці перекинули практично всю свою авіацію на північ, де росіяни намагаються звільнити Москву. Віддавши повітря українцям та американцям на півдні, Люфтваффе сконцентрували більшу частину своїх сил в районі Москви проти росіян. Розрахунок простий – маючи менш досконалі літаки, ВПС Росії стануть більш вразливими для асів Люфтваффе. Над великим містом розгорілася жорстока повітряна битва. Гайдамаки і Гайдуки через малий радіус дії не могли літати на Москву. Але росіян підтримувала українська авіація далекої дії на винищувачах Характерник-9 та винищувачах-бомбардувальниках Пластун-9. На Москву також літали американські Мустанги та Лайтінги. На цей раз російські пілоти озброєні більш досконалими вітчизняними винищувачами Як-1, 7, 9, Ла-5, отриманими від США Р-39 Аерокобра, та українськими Гайдамак-3 і Гайдук-3, маючи вже великий бойовий досвід вели з ними бої на рівних. Росіяни поступово відмовлялися від застарілої оборонної тактики, все частіше ведучи агресивні наступальні бої. В цей час Сталін з далекої Алма-Ати дозволив одному українському авіакрилу та одній американській авіагрупі перелетіти на летовище на схід від Москви. З допомогою американців та українського АГБ летовище було вкрите бетонними плитами і вже менше залежало від примх погоди. Летіти під Москву випало третьому авіакрилу 11 ескадри Войцеха Пісоцького. Так Олексій Данилюк і його товариші опинилися на території Росії під Іваново. Навколо летовища вже були обладнані позиції російських, американських та українських зенітників, мережа спостережних постів, діяли шість радарів, які контролювали повітряну обстановку – три українських та три американських. Летовище знаходилося майже в центрі величезного Ярославсько-Нижегородського плацдарму. Плацдарм утворився під кінець битви під Сталінградом, коли росіянам вдалося форсувати Волгу по кризі. Німці все ще стояли на схід від Володимира та Суздалі. Ескадрилья Данилюка першою здійснила посадку на новому летовищі в Іваново. Тут вже все було готово до їхнього прийому. На стоянках стояли винищувачі Гайдамак-3. Виявилось, що на них літав сам російський генерал Савицький, якому доручили опікуватися союзниками. Так Олексій познайомився з єдиним російським генералом-льотчиком, який на своїй Трійці брав участь у повітряних боях. Тут базувався російський полк і тут же розміщувався штаб Савицького. Данилюк пригадав, що у іншій лінії часу Савицький літав на Яках. Наступного дня сюди перелетіла американська авіагрупа на чолі з відомим йому Девідом Смітом. Сміт вже отримав звання полковника. Літали вони на полегшених модернізованих Мустангах з форсованими двигунами. Ці літаки несли дещо менше палива, радіус їхньої дії був меншим, хоча все-таки більшим ніж у звичайних фронтових винищувачів, зате у них зросла швидкість, висотність, покращився горизонтальний та вертикальний маневр, а також встановлені бортові комп’ютери «Пелюстка» та рефлекторні приціли. Полковник Сміт зрадів впізнавши Олексія. Виявилося, що полковник добре знає російські мову. Вводив у курс справ союзників сам генерал Євген Савицький.

— Німці використовують тактику масованих нальотів бомбардувальників, прикриваючи їх великою кількістю винищувачів. Попереду груп летять додаткові групи винищувачів, метою яких є очистка повітря від нашої авіації перед появою юнкерсів та хейнкелів. Одночасно діють німецькі мисливці, які підловлюють підбитих в бою, поодинокі літаки, які відірвалися від груп. Часто прилаштовуються у хвіст під час посадки груп. Тому у мене прохання до віце-полковника Пісоцького допомогти у боротьбі з ними. Через діяльність німецьких асів зазнаємо великих втрат. Полковнику Сміт, а до вас звертаємося за допомогою у прикритті бомбардувальників Пе-2 у глибокому німецькому тилу. Там ми не спроможні їх прикрити, але є гостра потреба завдавати ударів по залізничних станціях та мостах в тилу ворога. Українська авіація далекої дії та американські Лайтінги вже приєдналися до цієї операції. Вони мають гарний супровід. У нас на жаль таких можливостей немає.