Дев’ятки над Брянськом

За картою вони вже давно вивчили район бойових дій. Тепер треба було облітати місцевість. Вона була їм в принципі знайома, оскільки ще влітку 1941 року вони час від часу сюди залітали, і особливо в 1942, коли стояли в районі Середино-Буди. Йдуть вони вдвох з Мітчеллом. Висота 8000 метрів. Олексій вирішив пройти вздовж шосе Брянськ – Гомель. Вони пильно вдивляються в оточуючий простір та обриси землі. Ось уже показалося місто Брянськ. На схід і південь від нього стовпи диму – звична картина лінії фронту. Росіяни ведуть наступ на місто, німці обороняються. Раптом, нижче, на висоті 6000 метрів вони помітили четвірку Ме-109. Прямують на схід. Їх схоже ще не помітили. Хмар на небі майже немає і Олексій вирішує вийти на сонце, прикритись від німців його сліпучими променями. Ось нарешті вони прикриті сонцем. Треба атакувати.

— Томмі, прикрий, атакую.

Різко спікірувавши Олексій з Мітчеллом прилаштовуються німцям у хвіст. Вороги помічають їх і пірнають вниз. Олексій легко їх наздоганяє. Ось один у прицілі. Коротка черга і Ме-109 розлітається на шматки. Три вцілілі відчайдушно пікірують до землі. Від ще однієї черги Олексія інший мессер вибухає у повітрі. Пілоти двох вцілілих усвідомили, що зіткнулися ще з невідомим їм типом літаків. На це їм безсумнівно вказала небачена швидкість українських винищувачів. І вони запанікувавши заметушилися. Ще одна черга Олексія і третій мессер розпадаючись на палаючі шматки падає донизу. Четвертий відчайдушно маневрує.

— Томмі, атакуй, прикрию.

Том ловить ворога у приціл і дає чергу. Марно ворог виписує віражі. Новий бортовий комп’ютер інтегрований з прицілом точно вираховує упередження. Баки мессера вибухають від прямого влучання снарядів і на землю падають лише палаючі уламки. Почин зроблено. Олексій тягне пару на висоту. І вчасно – далеко під ними замайоріли розриви зенітних снарядів.

Підлітаючи додому він біля самого аеродрому наштовхнувся на пару Гайдамак-9. Одинадцятий номер був заброньований за командиром ескадри Тищенком. Під час посадки Олексій помітив, що на одній зі стоянок стоїть Мессершмітт-109 оточений натовпом. Жовтий ніс та хрести на сірому фюзеляжі виділяються серед світло-блакитних Гайдамаків. Заруливши на стоянку, вони поспішили до мессера. Зустріли полковника Тищенка та його веденого віце-полковника Брисенка. Після звичних вітань, полковник пояснив, що він був у повітрі на вільному полюванні, коли йому повідомили, що Ворожейкін і Марков посадили на свій аеродром мессера. Полювання в них також видалось на славу. Тищенко і Брисенко зустріли дев’ятку Ю-87, які йшли зовсім без прикриття. Збили всіх. Тищенко знищив п’ятьох. Решту – його напарник. Олексій повідомив про збиття четвірки мессерів.

— Нові гармати та приціли працюють мов годинник, тепер повоюємо, – підсумував полковник.

Біля мессера в оточенні пілотів та авіатехніків стоять Ворожейкін, Марков і розгублений молодий німецький пілот. Тут же присутні Пісоцький, Майер, командири ескадрилей.

— Щойно злетіли як бачимо – поблизу кордону невпевнено тиняється Мессершмітт. Нас не бачить. Підкралися зовсім близько, зайшов у хвіст – нас не помічає. Підхожу крило до крила. Пілот помітив нас і зовсім розгубився. Показую йому рукою летіти на наш аеродром. Він виконує команду і повертає на летовище, – розповідав Ворожейкін полковнику Тищенку.

— Йому лише 19 років, наліт всього 150 годин на всіх типах літаків враховуючи учбові, перший бойовий виліт. Досвідчений ас повів його показати лінію фронту. Тут їх накрив залп зеніток. Ведучого миттєво збили. Він залишившись один розгубився і втратив орієнтацію. Метався маневруючи від розривів зенітних снарядів. Залетів на нашу територію. Тут його підхопили Ворожейкін і Марков, – пояснив Майер, який разом з Пісоцьким встиг допитати полоненого.

— А що радіолокатори та пости спостереження, проґавили? – запитав полковник.

— Ні, не проґавили. Засікли і навели на нього відразу кілька груп авіації ППО та армійців. Не наткнулися б на нього Ворожейкін з Марковим, догоряв би зараз десь у лісі, – повідомив начальник штабу Сергій Іванюта.

— Як тебе звати? З якої ти ескадри? – перейшовши на німецьку мову запитав німця полковник Тищенко.

— Еріх Земан. Я з п’ятдесят другої, – відповів той.

— Я думав в п’ятдесят другій одні аси літають, – втрутився Олексій Данилюк.

Люфтваффе зазнали великих втрат під Сталінградом, багатьох досвідчених пілотів збили. Підготовленого резерву пілотів катастрофічно не вистачає. От і відправляють на фронт молодих пілотів підготовлених за скороченою програмою.

Голос німецького пілота тремтів.

— Давайте підемо до штабу, вип’ємо кави, і поговоримо, а то у тебе руки тремтять, – запропонував полковник.

Тищенко, Пісоцький, Майер та Іванюта повели німця до штабу. А пілоти та техніки вже оточили мессера.

— Схоже літак справний. Навіть осколок снаряда не впіймав при такому обстрілі. Новачкам щастить, – оголосив Марченко.

— А що коли я пролечу на ньому навколо летовища? – запропонував Олексій.

— Лети, – погодився Іван Марченко.

Одягнувши парашут Олексій забрався в кабіну мессера. Мессершмітт-109Ф. Літак зовсім новенький. Очевидно новачків німці садять на більш легкого Фрідріха, а досвідчених пілотів на краще озброєного Густава. Літак розбігся і злетів. Олексій зробив коло навколо летовища, пішов на висоту і відпрацював комплекс фігур пілотажу. Над ним кружляли чотири Гайдамаки прикриття. Час іти на посадку. Мессершмітт м’яко торкнувся смуги. Коли Олексій заглушив двигун та виліз з кабіни хлопці зустріли його аплодисментами. Зі штабу вийшов полковник Тищенко у супроводі Пісоцького і Майера.