Небо над Курськом

Березень 1942. Сніг швидко танув, літаки перефарбували в звичайний блакитний камуфляж і 11 ескадра перелетіла на аеродроми поблизу містечка Середина-Буда. По той бік кордону зайняті німцями Брянськ, Орел і Курськ за який точаться бої. Від ворога їх відділяє не лише кордон, а і потужний, глибоко ешелонований укріплений район, який виявився німцям не по зубах. 11 ескадра літає переважно парами та четвірками над територією Росії, ведучи вільне полювання за німецькими літаками. Кінець березня. Вилетіли четвіркою – Гонта, Воронін, Данилюк, Ворожейкін. Внизу піднімаються стовпи диму. Російські війська намагаються відбити у німців місто Курськ. Місто вже охоплене з трьох боків.

— Внизу літає якась каракатиця, – передає по радіо Ворожейкін.

— Це не каракатиця, це Фокке-Вульф-189. Розвідник-коригувальник. Схоже коригує вогонь німецької артилерії, – відповів Данилюк.

— Данило, я не бачу, тут все в суцільному диму. Атакуйте, ми прикриємо – відповів Гонта.

Данилюк і Ворожейкін заходять на сонце і з висоти звалюються на фокке-вульфа. Олексій пірнає вниз, ловить у приціл на точку скляну гондолу і з відстані у сто метрів відкриває вогонь. Снаряди шматують кабіну каракатиці. Вона перевертається і падає врізавшись у землю.

На горизонті Олексій помічає над самою землею дві крапки. Пішли на зближення.

— Бачу два Ю-87, атакуємо, Гонта, прикрий, – передав Данилюк по радіо.

— Бийте, прикриваємо, – відповів Гонта.

Олексій і Ворожейкін пірнають під юнкерси і націлюються на незахищене черево ворожих бомбовозів. Штуки маневрують ніби вужі, намагаючись уникнути атаки. Проте марно. З двох винищувачів одночасно бризнули струмені снарядів і обидві Штуки палаючи синхронно падають.

Пара Олексія приєднується до пари Гонти. Ще через кілька хвилин з півдня летить група літаків.

— Здається це Іли, дев’ятка Іл-2 у супроводі четвірки І-16 та двох Яків.

Гонта тягне четвірку на висоту, вирішивши, що російські літаки можуть послужити приманкою для винищувачів Люфтваффе. Треба зайти так, щоб вони були на сонці коли раптом з’являться мессери.

Іли стають у коло і починають штурмувати німецькі війська. Яки та ішачки кружляють над ними. Із землі по них стріляють Ерлікони. З півночі з’явилися вісім темних крапок і швидко наближаються, ростуть у розмірах. Мессери! Німці поспішають – за ними тягнуться димні сліди від форсованих моторів.

Данило, прикрий, а ми скажемо мессерам що їм вже поспішати нікуди, – передав по радіо Гонта.

Сонце перешкоджає німцям вчасно помітити четвірку Гайдамаків. Гонта і Воронін стрімко падають з висоти на ведучу пару мессерів. Від Гайдамаків до худих понеслися різнокольорові вогники. Два з них спалахнули і пішли вниз. Вцілілі мессери різко свічкою пішли вгору.

— Данило, ваш вихід, – скомандував Гонта.

Данилюк і Ворожейкін стрімко падають на другу пару німців. Засліплені сонцем ті не помічають небезпеки і очевидно вся їхня увага спрямована на пару Гонти, яка вже почала заходити у хвіст останній парі мессерів. Силует Гайдамака був схожий на силует Яка. Це і ввело німців в оману. Піти свічкою вгору в бою з гайдамаками, тим паче з сімкою було фатальною помилкою.

— Арсен, ти лівого, я правого, – скомандував Данилюк.

Олексій впіймав силует Ме-109 на світну точку і натиснув на гашетки. Різнокольорові вогники прошили мотор і черево мессера. Траса з літака Арсена так само прошиває іншого мессера. Худі синхронно завалюються на крило і залишаючи густі димні смуги пішли до землі.

— Роби як я, – передав напарнику Данилюк.

Розвернувшись на швидкості він став заходити у хвіст другій парі мессерів, яка зависла на місці і не може маневрувати. Ще дві вогняні траси і вони палаючи пішли вниз. Гонта з Вороніним в цей час вже розправилися з двома останніми мессерами. Небо очистилося, тільки Іли продовжують штурмовку. Один з ілів загорається і падає збитий зеніткою. Ішачки пікірують вниз і стріляють по зенітках, Яки ходять по колу над ними.

Наступного дня Олексій знову парою летить на полювання до Курська. Висота 8000 метрів. Вони з Ворожейкіним кружляють над містом. Нижче, на висоті 5000 ідуть 12 Гайдуків сусідньої ескадри прикриті четвіркою Гайдамаків. Розвідник Сапсан, який щойно повернувся виявив, що на залізничній станції розвантажують ешелон з боєприпасами та стоять цистерни з пальним. Знизу починають бити зенітки. Четвірка Гайдуків відділяється і пікірує вниз – протизенітна група. Касетні бомби лягають на позиції зенітників. Вісімка Гайдуків починає скидати на станцію бомби з коригованим падінням. Станція відразу зникає у велетенській скирті вибуху і вихорі полум’я – обидва ешелони вибухнули від прямого влучання бомб. З’являється вісімка мессерів. Гайдуки лягають на зворотний курс. Мессери розділяються. Чотири з них пішли на четвірку Гайдамаків прикриття, а чотири накинулися на Гайдуків. Олексій розуміє, що німці щойно зробили велику помилку. Смертельно небезпечну помилку. Очевидно вони ще ніколи не стикалися з українськими літаками і діяли так як звикли робити з російськими Пєшками та Ілами – ловити їх на розвороті. Проте Гайдук-7 після скидання бомб перетворюється на винищувач, озброєний шістьма гарматами. Вісімка Гайдуків розвернулася в лоб мессерам. Німці, очевидно усвідомивши помилку, заметушилися розлітаючись в різні боки. Від усіх восьми Гайдуків бризнули вогняні траси і всі чотири мессери загорівшись враз пішли вниз. Трохи вище вогняними метеорами йдуть вниз два палаючих мессери збиті Гайдамаками прикриття. Два вцілілі шугають вниз. Так вони звикли рятуватися на російському фронті, коли бій складався не на їхню користь. Проте не цього разу. Гайдуки після скидання бомб вже не потребують прикриття і Гайдамаки легко наздогнавши розстрілюють їх мов мішені. Олексій розуміє, що колеги залишили їх не солоно посьорбавши. Раптом Олексій помічає вище за себе якийсь літак, який тримає курс на південь. «Розвідник Ю-86».