Арсен

Новий 1942 рік. Нарешті розпогодилося. Почали облітувати Сімку. Літак був легким та слухняним у керуванні. Він дуже нагадував П’ятірку на малих висотах та віражах, проте перевершував її на вертикальному маневрі. Швидкість Сімки перевищувала швидкість П’ятірки приблизно на сотню кілометрів на годину. Потужнішим було і озброєння – Сімка мала дві 20-міліметрові гармати та одну 30-міліметрову гармату. Серед додаткового обладнання літак мав тепловізор та радар, який можна було швидко зняти та поставити на літак в залежності від погоди.

Олексія викликали на командний пункт. Там крім Свириденка був Войцех Пісоцький, та ще двоє людей в зимових льотних костюмах. Один був Олексію незнайомий, а інший виявився колишнім полоненим російським пілотом Арсенієм Ворожейкіним.

— Ось твій ведений, думаю ви вже знайомі, – сказав Свириденко.

— Пане лейтенант, хорунжий Ворожейкін прибув у твоє розпорядження, – звертаючись до Олексія сказав він.

— Лейтенант Данилюк з початку війни збив 26 ворожих літаків, тобі буде чому в нього повчитися, – сказав Максим Свириденко.

— На яких машинах літав? – поцікавився Войцех Пісоцький.

— І-16, ще в радянській авіації, тут в запасному полку облітав трійку, потім Гайдамак-5.

— Наше авіакрило перенавчається на нові машини Гайдамак-7, – сказав віце-полковник Свириденко.

— Де був збитий під час П’ятимісячної війни? – раптом запитав Войцех Пісоцький, який зачитував щось з особистої справи, яку тримав в руках.

— Поблизу Акуніно, атакою трійки з боку сонця. Сів на шосе поблизу Акунінської розв’язки, – відповів Ворожейкін.

— На другий день війни?

— Так, це був другий день війни.

— Це я тебе тоді збив, – впевнено констатував Пісоцький.

— Можеш забирати хорунжого і йти, хорунжий Голубєв відправиться до першої ескадрильї, – сказав Свириденко.

Олексій з Ворожейкіним вийшли зі штабу і попрямували до розташування третьої ескадрильї. Олексій не міг повірити, що поряд з ним зараз один з тих пілотів, чиї мемуари він прочитав у тій іншій лінії часу.

— Голубєв також із колишніх полонених? – спитав Арсенія Ворожейкіна Олексій.

— Ні, він на початку війни на своєму Як-1 перелетів кордон, щоб не потрапити до німців і був інтернований. Потім відмовився повертатися в Росію. Його Як-1 відремонтували і він зараз знаходиться там же в запасному авіакрилі. Пілоти тренуються літаючи на ньому. Я також літав. Там же я знайшов і свій відремонтований ішачок і навіть політав на ньому. Крім Трійок і П’ятірок нас примусили зробити по парі польотів на трофейному Ме-109.

Олексій і Ворожейкін багато літали, щоб освоїти Сімку. Ворожейкін пілотував майстерно, вчився дуже швидко. Під час навчальних боїв навіть на фоні землі помічав закамуфльований в зимовий камуфляж літак Олексія. Олексій передавав веденому весь досвід з перших днів війни, Ворожейкін поділився досвідом отриманим в боях в Монголії. За Ворожейкіним закріпився позивний «Арсен».