Вищий пілотаж

Прокинувся він на світанку і відчув що ніби заново на світ народився. Під приводом ранкової пробіжки Данилюк вирішив оглянути аеродром. Зробив кілька кіл навколо летовища. Вже знайомі йому винищувачі Гайдамак-5 стояли в добре замаскованих капонірах. Серед них він помітив кілька двомісних навчально-тренувальних спарок, а також незнайомі легкі двомісні літаки-моноплани. «Мабуть ластівки, про які вчора говорив Войцех Пісоцький». Крім вартових в таку ранню годину на летовищі ще нікого не було. Олексій побачив обладнаний спортивний майданчик з турніками, штангами, гирями, різними спортивними снарядами і попрямував до нього. Час за двома годинами інтенсивних вправ пробіг непомітно. Нарешті прийшов Іван Марченко.

— З фізичною підготовкою в тебе все гаразд, мало хто з наших хлопців може похвалитися таким тренінгом, – схвально відгукнувся він.

Потім хорунжий відвів його до умивальників, Олексій переодягнувся. Марченко провів його до вже знайомої їдальні. Олексій спитав його про військові звання прийняті у них.

— Наш табель про ранги складається з двадцяти щабелів. Перші вісім це молодший армійський склад: рядовий, старший солдат – скорочено старсол, віце-єфрейтор, єфрейтор, віце-сержант, сержант, віце-хорунжий, хорунжий. Далі йде офіцерський склад: віце-лейтенант, лейтенант, віце-капітан, капітан, віце-майор, майор, віце-полковник, полковник. Потім вищий командний склад: бригадний генерал, корпусний генерал, генерал армії і нарешті генерал збройних сил – найвищий ранг.

Аеродром тим часом оживав. Все частіше було чути гудіння моторів. Нарешті Іван Марченко відвів його на стоянку літаків. Войцех Пісоцький вже стояв одягнений в льотний комбінезон, шоломофон, окуляри, рукавиці, хрест-нахрест підперезаний ременями з парашутом за плечима, поряд з тим самим легким монопланом який Олексій правильно ідентифікував як ластівку. Навколо літака вже поралися авіатехніки. Виявилося, що для Олексія вже підібрали льотне спорядження і через двадцять хвилин він вже був одягнений так само як і Пісоцький. Войцех схвально кивав головою, бачачи що Олексій знає як перевіряти та правильно одягати комбінезон, спорядження, парашут.

— Сідай на переднє сидіння, – наказав він Олексію.

Всі прилади йому були знайомі. Серед них він зі здивуванням побачив авіагоризонт, радіостанцію яких ще не повинно було бути в учбових машинах. До того ж радіостанція була не ламповою, а на транзисторах, які в його лінії часу витіснили вакуумні лампи набагато пізніше. Пісоцький лише схвально кивав, переконуючись, що Олексій дійсно знайомий з обладнанням літака. Переконавшись що Олексій пристебнувся, віце-капітан впевнено заскочив до кабіни. Потреби розкручувати гвинт, як це робили в стародавніх літаках щоб запустити двигун не було, тут це робив електричний мотор. Пісоцький запустив вже прогрітий авіатехніками мотор. Гвинт обертався все швидше і нарешті літак рушив по полю вирулюючи на злітну смугу. Опинившись на ній Войцех дав повний газ і літак набираючи швидкість покотився смугою. Нарешті вони відірвалися від землі. Засвітилася зелена лампочка, яка свідчила що шасі прибрано. Пісоцький вивів машину на висоту чотирьох тисяч метрів. Під ними пропливали квартали Києва, поля, ліси, блакитна стрічка широкого Дніпра. Хоча обриси міста суттєво відрізнялися від знайомих йому з його лінії часу, але рельєф залишався тим же.

— Спробуй взяти керування на себе, – наказав він Олексію через переговорний пристрій.

Олексій взяв кермо на себе, поступово звикаючи до машини. Літак летів на диво легко і плавно, добре слухався керування. Олексій Данилюк відчував, що віце-капітан контролює кожен його рух. З кожною секундою Олексій звикав до машини. Він то пускав літак на невелику гірку, робив невеликі повороти, випробовуючи свої сили.

— А тепер спробуй петлю Іммельмана, – раптом запропонував Пісоцький.

Олексій миттєво виконав розворот.

— Непогано, – зреагував Пісоцький, і раптом рішуче, – а тепер давай весь комплекс фігур пілотажу завершуючи штопором.

Олексій одну за одною по черзі виконав комплекс фігур простого пілотажу: віраж, горизонтальну вісімку, спіраль, пікірування, гірку, бойовий розворот. Потім перейшов на складний пілотаж: крутий віраж, переворот, петлю Нестерова, переворот Іммельмана, круте пікірування, крута гірка, переворот на гірці, переворот Ранверсмана, переворот на вертикалі, поворот на вертикалі і нарешті штопор і штопорна бочка.

— Все, досить, пішли на посадку, я вже побачив більше ніж розраховував, – скомандував Пісоцький.

Через хвилину ластівка вже котилася по смузі аеродрому Чоколівка. Пісоцький вискочив з другої кабіни і дочекавшись коли Олексій зіскочить на землю сказав:

— Ще раз так зробиш без попередження, я тебе придушу.

— А хто мені казав давай весь комплекс комплекс фігур пілотажу завершуючи штопором? – парирував Олексій.

— І справді, – відразу охолов віце-капітан, – я думав ти не знаєш що це, почнеш перепитувати, але помилився. Тепер давай, перший самостійний політ, зроби коло навколо летовища, тільки без фігур.

В цей час їх оточив цілий натовп.

— Войцех, навіщо знущаєшся з хлопця, у нього мабуть запаморочилося в голові від твоїх фігур? – запитав Марченко.

— Іване, це не я, а він керував літаком. Розступіться! Він зараз вилетить самостійно.

Натовп розійшовся, звільнивши простір і Олексій вирулив на смугу. Літак розбігся і знову злетів. Під крилами промайнули будинки Чоколівки. Олексій зробив коло, тримаючись аеродрому і пішов на посадку. На землі його зустрів ще більший натовп, серед якого був і віце-полковник Свириденко. Очевидно йому вже про все розповіли та й він сам бачив обидва його польоти.