Ще не все...

Усе лише починається

Опверія

***

Прокинувшись, я відчувала себе дійсно щасливою. Я нарешті отримала відповіді на свої запитання. І я гарно провела час з Ельдерою. Проте наразі її вже немає поруч, і я думаю, що не варто її зараз шукати. Бо надалі мені все ж варто вчитися самій, і тепер ні Опверія, ні Ельдера не допомагатимуть мені. З цього моменту моє навчання з ними завершене. Хіба що за винятком моїх знайомих друзів, у яких я дечому навчилася, і які дечому зможуть навчитися у мене.  Що буде далі? Там якось побачимо.

Я почала міркувати, що робити прямо зараз, продовжуючи лежати на землі. Ранкові промінці сяйва ніжно пробивалися крізь листки дерев, ніби граючись своїм світлом на них і розмальовуючи їх у яскравий та свіжий колір. Вітер приємно та легко віяв, створюючи заспокійливий шум і нерідко приносячи різноманітні аромати квітів у лісі. Річка поруч тихо дзюрчала. Трава злегка шелестіла, лоскочучи моє тіло. Ну і хіба це не дивовижне місце?

Після тривалих роздумів та відпочинку серед цієї спокійної місцини, я вирішила прогулятися цим лісом, а далі піти по світу до якоїсь стихії аби продовжити тренуватися та розважатися з друзями. До якої саме стихії я збиралася — це я вже визначусь потім. Підвівшись на ноги і водночас створивши собі крила, аби мати змогу одразу ж їх розправити і полетіти, я почала енергійно йти, майже бігти лісом, роздивляючись його довкола якомога пильніше. Сяйво світить яскраво, наповнюючи цей світ своїми радісними яскраво—жовтими промінцями. Квіти та кущі злегка хиляться до мене, коли я пробігаю повз них. Водянисті квітки, які були створені завдяки Елії, ритмічно вивільняють водні потоки, приносячи таку жадану свіжість. Деякі квітки вивільняють солодкий та приємний аромат. А усі інші рослини у лісі просто продовжують постійно змінювати колір своїх листків.

І раптом цю всю напрочуд гарну природу перервало дивне відчуття тривоги. Воно ніби скеровувало мене до певної місцевості, і я могла майже точно відчути напрямок, куди треба йти. З наближенням до певної місцевості це відчуття все посилювалося і посилювалося.

І згодом я зрозуміла чому: на галявині всередині лісу я несподівано побачила Опверію. Вона була не такою, як завжди: її грива та хвіст чомусь змінилися на яскравий, ніби сяйво вранці, жовтий колір, бордові крила теж стали жовтими, вона виглядала більш напруженою та сконцентрованою і дивилася лише у певному напрямі. Я відвела погляд до того напрямку, куди вона дивилася, і побачила те, від чого у Опверії змінилася поведінка: на тому місці стояла Лінея. Її срібляста грива та хвіст поблискували під променями сяйва білими цятками, ніби зірки на небі вночі. Вона стояла впевнено і непорушно, дивлячись на свою подругу.

“Досить незвично бачити, як з часом усе змінюється, — почала вона рівним, стриманим голосом. — Я пам'ятаю, як колись у цьому лісі були лише зелені листки, а не таке пишне різнобарв'я як зараз”.

“Те, що було, давно минуло, і те, що буде, теж мине”, — сказала Опверія.

“Але яскраві моменти завжди залишаються в нашій пам'яті, — спокійно говорить Лінея. — Та і потім: усе ж змінюється на краще, чи не так, подруго?”

“Проте ти і досі залишаєшся буркотливою”, — з гумором відповідає Опверія.

“А ти і досі переймаєшся дрібницями”, — з усмішкою сказала Лінея.

Її срібляста грива розвівалася на вітру, який несподівано звідкись здійнявся, надаючи цій ситуації особливої атмосфери. Збиралися хмари, які затулили яскраві промені сяйва. Обидві на певний час задумались.

“Хочеш випробувати свої можливості?” — запропонувала Опверія.

“Не завадило б”, — сказала Лінея, кинувши потік блакитного полум'я, який Опверія легко відбила.

“А ти не змінюєшся, подруго”, — усміхаючись, сказала Опверія, кинувши у Лінею потік бурхливої води, який та теж легко відбила.

Розпочався поєдинок, у якому суперниці мають майже однаковий досвід, але різний спосіб використання магії. Почав лити сильний дощ. Зрідка в небі спалахувала блискавка.

Навколо Лінеї швидко піднялася блакитна стіна полум’я, яка нависала у повітрі і в один момент різко попрямувала до Опверії. Вона, у свою чергу, закрилася від неї піднятим догори сильним потоком повітря, крізь яке полум'я не змогло пройти і невдовзі згасло. Тепер цей же повітряний потік вона кинула в сторону суперниці. Лінея встигла захиститись від нього своїм полум'ям, проте все ж її доволі сильно відкинуло вбік.

Опверія виростила рослини, якими хотіла втримати Лінею, проте вона вчасно підвелася, встигнувши спалити ці рослини. Лінея почала утворювати багато блакитних вогняних потоків та кам’яних уламків з повітря, які спрямувала до Опверії, залишивши декілька при собі для захисту. Опверія утворила довкола себе рослинний бар'єр, доповнивши його потоками води, які надійно захищали її від атак Лінеї. В той же час вона спрямувала декілька рослин та сильний ураган на Лінею. Лінея намагалася прикритися від атак вогняною стіною, але їй це ледве вдавалося.

Лінея миттю створила блакитні вогняні крила і здійнялася у повітря. У наступний момент бурхливе полум'я та нестримний потік повітря атакували рослинний бар'єр Опверії, який невдовзі зник від такої сили. Опверія миттю розправила свої жовті крила і злетіла догори, уникаючи полум'я.

Поєдинок перемістився з поверхні у повітря.

Опверія стрімко скеровувала густі водні потоки, які більше нагадували лід, огортаючи їх потоками повітря. Лінея спритно ухилялася від них, спалюючи деякі з них в повітрі, і атакувала полум'яними птахами, які набагато спритніші та стійкіші до повітря чи води, змушуючи Опверію теж виробляти різноманітні трюки в польоті. Опверія створила водяних драконів, з пащі яких виривалося заморожуюче повітря та великі уламки льоду.