Чутливі землі

Можливо, саме в неочікуваності і загадковості криється сама краса світу?

Ліносія

***

Ми вже підходили до окраїн мого лісу. Нарешті я повернулася у свій рідний край після нашої довготривалої подорожі. Таке знайоме мені місце зараз здалося вже не таким чарівним і таємничим, у порівнянні з тим, що я бачила в усьому світі. Але як би там не було, це все рівно буде рідне мені місце, де я завжди можу гарно відпочити й чомусь навчитися. А можливо, після тривалого періоду часу і накопичених знань я дійсно відшукаю щось нове.

“Ось ми й прийшли”, — сказала Опверія своїм врівноваженим тоном, майже без емоцій.

Вранішні теплі промені сяйва під час його сходу м'яко й тепло вкривали ліс, переливаючись у ньому своїми жовто—червоними відтінками.

“І що далі?” — запитала я, оглядаючись навколо.

“Що далі? — посміхнулась вона. — Це вже тобі вирішувати”.

Схоже, саме тут наші шляхи розходяться. Можливо, я зустрінуся з Тернеєм, за яким вже встигла засумувати, прогуляюся по лісу й вже потім вирішу, що мені робити далі.

“Тоді ще зустрінемось”, — сказала я Опверії, пройшовши декілька кроків у напрямку лісу.

Опверія чомусь окликнула мене: “Зачекай!”

Я зупинилася і розвернулася до неї.

Вона посміхнулася: “Я лиш хочу тебе привітати. Все ж ти пройшла довгий шлях і отримала чимало досвіду. Підійди—но сюди: у мене є для тебе дещо”.

А вона вміє зацікавити, бо що Опверія може мені запропонувати після усіх тих незвичних явищ, які ми разом зустріли?

Я миттю підійшла ближче до неї, а вона лиш злегка нахилила до мене свою голову.

“Колись це тобі знадобиться”, — сказала Опверія, і у наступну мить навколо її рога з'явилися жовті часточки енергії.

Вони яскраво мерехтіли у повітрі, особливо гарно поблискуючи під променями сяйва, і невдовзі вони попрямували до мене. Досить дивне й незвичне відчуття, коли вони проникли у мою голову, з'єднавшись разом із моєю свідомістю. Невже це була чиста енергія — свідомість усього живого?

“Що це?” — вирвалося з мене, хоча наступної миті я й сама отримала відповідь.

Це були часточки її спогадів, думок, емоцій, знань та характеру. Це була частина її досвіду. А найдивовижніше те, що зараз я знаю про неї більше, аніж будь—коли. І хоча багато з моїх переконань щодо неї дійсно підтвердилися, я й не могла уявити того, наскільки вона чутлива і весела у душі. Ці емоції Опверія дещо стримує лиш для того, аби краще досягати своєї цілі, а у зручний момент дозволяти робити все, що їй схочеться.

Я навіть не можу знайти слушної думки, аби виразити свою вдячність.

“Я це запам'ятаю на все життя, — говорю я. — Але чи хочеш і ти дізнатися щось про мене?”

Опверія відмовила, похилитавши головою: “У тебе ще немає достатнього досвіду аби зробити це, однак за цей час, який ми провели разом, я і так дізналася про тебе багато чого. І я хочу, щоб дещо цікаве про тебе все ж залишилося для мене таємницею”.

Тоді, можливо, так дійсно буде краще.

У цей момент я чомусь відчула, що світ на мить став якимось іншим. Голова йшла обертом, думки були хаотичні, контури предметів ставали нечіткими, а кольори змішувалися між собою й розпливалися. Раніше я такого ніколи не відчувала, і ці відчуття досить неприємні.

“Ліносія?” — стурбовано говорить Опверія, намагаючись щось зробити.

Я відчуваю присутність її свідомості всередині себе, вона щось робить, ніби впорядковуючи енергію. Світ знову повертається до нормального, а перед очима я побачила схвильовану Опверію.

Вона сумно похитує головою: схоже, вона знає, що зі мною коїться.

“Наслідками темної магії є не лише періодичні жахливі сни і неконтрольовані емоції, але і хаотичність свідомості, — говорить Опверія. — За допомогою темної магії енергія проникає у твою свідомість, дещо її змінюючи. Саме через це вона починає більше довіряти тобі й відкриває більше можливостей, але водночас і ти повинна більше їй довіряти, тобто іноді можливі несумісності. Й хоч вони з часом виправляються, відчуття такого явища залишаються не досить приємними”.

Я чомусь зрозуміла, що єдиного правильного виходу тут немає.

“Я, звичайно, можу забрати у тебе темну магію, і твої проблеми зникнуть..”, — говорить вона.

“Але тоді зникне і мій досвід та можливість контролювати інші стихії”, — за неї закінчила я.

У світі все не так просто, як здається спочатку. Хоча рішення завжди є.

“Знаєш, не варто відбирати її у мене: Лінея якось пристосувалася, тоді я теж зможу з цим щось зробити”, — говорю я тоном, сповненим надії.

“Я знаю її краще за тебе, і повір: їй теж доводиться долати багато перешкод, — говорить Опверія. — Я просто хочу, аби ти розуміла, з якими наслідками ти можеш зіткнутися”.

“А з іншої сторони — говорю я задумливим тоном. — Гадаєш, я вибрала б щось інше? Ти лиш пригадай, як ми разом подорожували усім світом. Хіба це не варте того, щоб у якісь моменти відчувати наслідки усього цього, чи краще взагалі не намагатися відчути нічого нового?”

Схоже, Опверія погодилася зі мною. Існує багато причин, чому я хотіла би повторити цю подорож знову і знову, з самого початку. І я не шкодую ні про що, особливо коли Опверія знаходиться поруч і лагідно посміхається мені.

“Тоді, можливо, ти не будеш проти сумісного сну? — пропонує вона. – Я можу ще дещо тобі показати”.

І вона права: я маю лиш частину її свідомості, а тому знаю про неї лиш основне і не знаю подробиць.

Я погодилася, і ми повільно прилягли поруч, дивлячись одна одній у вічі. Її фіолетові очі зараз хоч і збентежені, проте в них я бачу захоплення й радість. Я відчуваю кожне віяння вітру і віднедавна можу відчувати зміну навколишньої енергії. Все у цьому світі рухається безперестанку, змінюючись майже щомиті. І цей рух і називається життям.