Глава 2

Він сидів в одній лише нижній білизні посередині великої зали. Стіни зали були обвішані картинами Клода Моне та Вермеєра, меблів не було зовсім, на підлозі були розкладені різні книги, вирізки з газет та клаптики паперу. Статура його була худорлява, ростом він був високий, триденна щетина прикрашала виразне підборіддя, ніс був гострим, очі заплющені, а сплутане і безладне волосся спадало на чоло. Ноги його були складені один на одну, хрестом, руки лежали на колінах. Він мірно вдихав і видихав повітря носом і іноді щось бурмотів під нього. Раптовий дзвінок у двері змусив його звести брови, показуючи таким чином своє невдоволення неприємним подразником. Дзвінок повторився знову і знову. Він міцно вилаявся, підвівся з підлоги і, вийшовши із зали, опинився в коридорі. Підійшовши до вхідних дверей, він глянув у вічко. У лінзі виднілася постать чоловіка з іспанськими вусиками та козлячою борідкою.
-"Я здається казав вам, що відписався від журналу "Мексіанська їжа" ще минулого місяця! У мене немає грошей" - прокричав він. А потім прошепотів сам собі:
- "Які ж причепи. Я ж знав, що так буде, коли підписувався на "Їжу""
-"Кхм, вибачте, що ви маєте на увазі?" - прокричав голос ззовні.
-"Я кажу: мені нічого не потрібно! У мене немає грошей!"
-"А що якщо я прийшов запропонувати вам гроші?"
Через хвилину тиші, низка замкових свердловин затріщала, заграла, заскрипіла, двері прочинилися, але все ще були на клямці. Худорляве обличчя пролізло в щілину.
- "Вітаю, містере! Моє ім'я Альфонсо дель Торо, я... Мене... Коротше кажучи, я шукаю містера Джекі Гаррісона"
Худорляве обличчя примружило очі.
-"З якого питання?"
-"Мені сказали, що ви найкращий детектив з питань крадіжок антикварних речей та предметів мистецтва"
-Хм... Десь я вже бачив ці вусики і цю борідку, зачекайте" - двері зачинилися. Через деякий час двері знову прочинилися і його обличчя висунулося назовні.
-"Ви власник бібліотеки "Сімейна бібліотека Альфонсо дель Торо", що недавно відкрилася! А саме містер Альфонсо дель Торо! Я правий?" - грайливо спитав він.
- "Саме так" - відповів Альфонсо. Він ще трохи подивився прижмуриними очима на дель Торо, ніби оцінюючи того, потім зачинив двері, зняв клямку і відчинив її повністю.
-"Заходьте швидше!"
Альфонсо заплив у квартиру. Він озирнувся на всі боки парадної і зачинив двері.
- "Так ви ..." - почав було Альфонсо.
-"Так, я найкращий у світі детектив, що спеціалізується на крадіжках антикваріату і предметів мистецтва - Джекі Гаррісон!" - Джекі простяг руку для привітання. Обмінявшись рукостисканнями Джекі запропонував клієнту увійти до зали.
- "Вибачте мені, за мою обережність, однак за мною полює чилійський картель "Малі Тигренята". Вони відмивали гроші шляхом покупок дорогих картин, які виявилися вкраденими. Я зіткнувся з ними випадково. Але картини довелося вилучити і тепер у картеля два головні завдання : знайти мене і придумати новий спосіб відмивання грошей. До речі - ви не з картеля?
- "Ні" - здивовано відповів Альфонсо.
-"Я знаю. Як ви мене знайшли?"
- "Ну-с ... Вибачте, а у вас тут можна десь присісти?" - Альфонсо оглянув довкола. У кімнаті не було жодного предмета меблів.
- "Так, звичайно, можете сідати! Для чого ж тут, на вашу думку, розстелені килими?" - після цих слів Джекі й сам сів, схрестивши ноги між собою. Альфонсо ще трохи постояв, подумуючи, мабуть про те, а чи не жарт це. Однак, коли він переконався в тому, що це ніякий не жарт, теж всівся на підлогу.
-"Отже, як же ви про мене дізналися?"
- "Ну знаєте... Це сталося випадково, але й одночасно з тим, знайти вас було досить важко. Спершу, коли сталася крадіжка, я, як це водиться, звернувся в поліцію. Там прийняли справу, як годиться, проте детектив, той, що взявся за це, по секрету сказав мені, що справи подібного роду майже завжди залишаються "висяками". Він сказав, що у поліції занадто багато справ, щоб займатися розслідуванням крадіжки якогось антикваріату. Крім того, ні свідків, ні доказів, ні відбитків немає, тому процес розслідування буде вкрай важким і довгим... Мене це засмутило і я запитав у нього, що робити. Він запропонував найняти приватного детектива, мовляв, так навідь буде краще, адже він буде замотивований в швидшій допомозі і буде цілковито зайнятий моєю справою. Я так і зробив... Найняв детектива, справно платив йому два місяці до ряду, але крім того, що мені дзвонили всі ті, кого він опитував і вимагали відчепитися, нічого більше не домігся. Я звільнив його і залишився в страшному розпачі. Їсти й пити не хотілося. Коротше кажучи, у сумному стані я вирушив у художній музей, щоб розвіятися. Там, прогулюючись довгими галереями, заставленими картинами, до мене раптово підійшов адміністратор Гейл Джіджо. Моя справа висвітлювалася в новинах і він впізнав мене по фотографії у газеті. Запропонував пройти до нього до кабінету, випити кави. Я погодився. І там він розповів мені про те, як у їхньому музеї одного разу зникла рідкісна картина ХІХ століття. Вони довго не могли нічого з цим зробити, а потім, якось, дізналися про вас і, власне, звернулися по допомогу. Картина була на місці всього через тиждень, після звернення! Далі я поцікавився у нього, чи не знає він вашого номера чи адресу, але той попередив, що ви дуже потайлива і екстравагантна людина. Порадив звернутися безпосередньо до директора музею. Той відправив мене до свого дядька Генрі, скульптора, який і розповів мені про те, де ви живете.
- "Хм ... Дядечко Генрі? Ох цей старий фальшивомонетник, ніяк не навчитися тримати язик за зубами!"
-"Чого? Фальшивомонетник? Але ж він був такий милий і невинний, йому ж років вісімдесят"
-"Так, з яких тридцять він провів за ґратами! Ви тільки уявіть, він примудрявся друкувати фальшиві гроші прямо у в'язниці і поширював їх за ґрати! На мою думку це найкращий художник-портьєтист в історії! Так малювати профіль Її Величності Єлизавети не зможе ніхто більше! Вже ж повірте моєму досвіду та оку. Що ж, з ваших слів я можу зробити висновок, що моя реклама працює на ура, а ось із системою безпеки все ще варто попрацювати"
Мить вони сиділи в тиші. Прижмурені очі Джекі, здавалося, все ще вивчають Альфонсо, той у свою чергу був збентежений.
- "Вибачте, містере Джжекі, то ви мені допоможете?"
Детектив покапався у розкладених на підлозі вирізках газет та паперах.
- "Ага, ось, знайшов! Отже. Сьогодні, двадцять третього вересня двадцятого року, у день урочистого відкриття нової бібліотеки "Родини Альфонсо дель Торо", з цієї самої бібліотеки загадковим чином була викрадена рідкісна книга. Як стверджує сам містер дель Торо, книга представляла винятковий інтерес не тільки для любителів літератури та мистецтвознавців, але і для істориків та вчених! Вона була написана унікальною мовою, носіїв якої більше не існує на нашій планеті! Ніхто навіть не знає, як називається ця мова. І хоча реальної цінності книга не має, оскільки вона не визнана світовими аукціонерами предметом мистецтва, й вартість її обмежиться вартістю паперу на якому вона написана, проте наша редакція щиро співчуває втраті містера Альфонсо дель Торо і сподівається, що наша поліція відшукає викрадачів. Мер Брікстоуна, Альфред Гарет, особисто висловився на тему цієї події і заявив, що поліція виконуватиме свої обов'язки повною мірою. Пише газета "Таймс". Це правда?"
-"Не зовсім. Книга написана не на папері, а на унікальному специфічному покритті, що нагадує глянець"
-"Та ви що? Ви вивчили структуру цього паперу?"
- "Так, ми з батьком наймали хіміків-лаборантів, вони проводили аналізи. З'ясувалося, що до складу цього, як ви виразилися, "паперу", входить: слонова кістка, калоген, здобутий, швидше за все, із суглобів тварин, трохи папірусу і волокна рослин"
- "Нічого собі! Хтось же це вигадав... Скільки років цій книзі?"
-"Близько двох тисяч"
-"Це ж справжня знахідка! Ці недотепи вважають, ніби ваша книга не має цінності! Шкода я не зміг відвідати вашу бібліотеку в день відкриття!"
-"Ви хотіли там побувати?"
-"Дуже! Я давно стежив за вашими справами, мені було вкрай цікаво. Але, на жаль, я не був у країні в той день. Якби я був присутній на вашій виставці, повірте, ніякої крадіжки не сталося б! Гаразд, заберемо захоплення, перейдемо ж до справи! Розкажіть, як ви організували це відкриття?"
-"Ну, я давно шукав інвестора. Я б не назвав себе бідним, але грошей на будівництво цілої бібліотеки у мене не було. Я звертався за допомогою до різних меценатів, бізнесменів і навіть розміщував пропозиції в Інтернеті", - зі словом "Інтернет" обличчя Джекі скривилося, - "Але багато років ніхто не підтримував моїх прагнень. Одного разу я прийшов додому, після робочого дня, розбитий і втомлений від постійних невдач. Налив собі склянку віскі і раптом задзвонив телефон. Це був Бальмонд Салліван, власник корпорації "Салліван ойл", який сказав мені, що якимось чином дізнався про мій проект і тепер хотів би вкластися і допомогти. Він великий меценат, якщо знаєте. Крім того, до цього я звертався до його офісу, але отримав відмову. А тепер він особисто подзвонив мені й запропонував співпрацю! Звісно, радості моєї не було межі, я погодився. Згодом ми підтягнули товаришів містера Саллівана: Ендрю Швона та Альфреда Гарета, за рік було відбудовано бібліотеку та організовано її відкриття. Салліван запропонував мені непоганий бізнес-проект - розрекламувати екземпляри книг , що знаходилися в моїй колекції, з тим, щоб аукціонери визнали їх цінність, а потім продати те, що мені не шкода. Таким чином планувалося повернути Саллівану вкладені ним гроші та ще й з непоганим відсотком. За нашими підрахунками, якби план спрацював, вистачило б продати книг п'ятдесят, а потім я залишився б одноосібним власником бібліотеки і мав би право робити з нею все, що завгодно.
-"Який жах! Ви були готові віддати такі рідкісні речі в засалені руки чужинців!"
- "Але ті книги, що я готовий був продати, особисто для мене не мали такої великої цінності"
-"Ви жадібна людина"
-"Що? Я взагалі хотів зробити бібліотеку громадською"
-"Ага, і брати по два фунти п'ятдесят центів з людини"
-"Мені не приємні ваші слова"
- "В даний момент це не важливо, адже ви хочете повернути найціннішу книгу з вашої колекції. Отже, розкажіть, яким саме чином була викрадена ваша книга"
Далі Альфонсо переказав Джекі події, які автору вже й без того відомі, реакція досвідченого детектива, що любить мистецтво, була обурлива. Він не розумів, як Альфонсо пустив своїх партнерів у найсвятіше місце в бібліотеці, якого чорта, зрештою, він залишив їх разом з їхніми жінками в тому цоколі і побіг розбиратися із природоохоронцями.
- "Так, коло підозрюваних величезне" - підсумував Джекі. Потім настала незручна пауза. Альфонсо переминав на ноги, а Джекі, здавалося, дуже напружено про щось думав.
-"Ваша справа представляє винятковий інтерес!" - перервав мовчання детектив.
-"І в чому ж цей інтерес?"
- "А саме в тому, що ваша книга не становить жодної фінансової цінності, на даний момент. Так що викрасти її міг або божевільний історик, або ваш особистий ворог"
- "Ворог? Я не маю ворогів. Хіба що, брат. Старший. Ми з ним давно не ладнаємо, він звинуватив мене в викраденні батьківської бібліотеки, хоча до цього не виявляв до неї жодного інтересу. З юних років він пішов у бізнес і не дивно, що батько заповів усю колекцію мені.
-"У вас є брат? Це занадто критична інформація. Чому ви не почали з цього? І як же його ім'я?"
-"Хенк"