Глава 1

-"Вітаю вас, панове, на виставці найрідкісніших книг у світі! Проходьте-проходьте! Тут ви побачите унікальні твори нікому невідомих індійських учених-філософів, книги Кіплінга та Гюго в оригіналі, рукописи Гете і навіть записи Соломона на папірусному папері!" - кричав високий чоловік із витягнутим обличчям, одягнений у строгий фрак. Чопорні чоловіки та жінки, одягнені за останнім писком моди, повільним кроком входили у велику прямокутну готичну будівлю. Сама будівля була виконана в мінімалістичному стилі, вхід прикрашали масивні грецькі колони, у стінах були розташовані великі вітражні вікна, а на даху тягнувся, ніби до самого неба, шпиль, що стирчав із невеликої вежі. Праворуч і ліворуч від входу стояв натовп журналістів із фотоапаратами та відеокамерами. Вони кричали щось людям, які входили до приміщення. Над входом красувалася мармурова табличка з написом: "Сімейна бібліотека Альфонсо дель Торо", виконана позолоченим гравіюванням.
Увійшовши всередину пани опинялися в об'ємному і, здавалося, пустельному залі, який прикрашали різного роду картини, гобелени та килими на підлозі. Прямо навпроти входу вгору, до другого поверху, тяглася пара прекрасних, напівзавитих, сходів , так само під ними знаходилися громіздкі двері з дуба, які відчиняли спеціальні слуги. Біля цих дверей стояв сам власник бібліотеки.
-"Вітаю! О, пане мер, вітаю! О, місьє суддя, вітаю!" - з посмішкою на обличчі та келихом шампанського у руці вигукував Альфонсо дель Торо. Одягнений він був у дещо вільні штани, бардового кольору, у сорочку з піджаком, що застібається на один гудзик, того ж кольору, навколо шиї був обмотаний яскраво-червоний шовковий шарф, обличчя його мало суворі та чіткі лінії, під носом у різні боки росли ідеально закручені, наче дві соломинки, вуса, а на підборідді була акуратно вкладена козляча борідка, волосся було довгим і зібраним у хвіст, очі сірі й глибокі. На вигляд йому було років сорок, може сорок п'ять. Складно було сказати чи грає він чи йому дійсно приносить задоволення те, що відбувається.
Нарешті, коли весь натовп увійшов до великої зали бібліотеки, пан Альфонсо урочисто промовив:
- "Пані та панове, радий вітати вас на першій і, сподіваюся, не останній виставці унікальних книг зібраних сімейством дель Торо! Мій далекий-далекий пращур, англієць, що дещо дивно, Томас Деторос ще в сімнадцятому столітті, бувши боцманом на каперському судні, усвідомив , що найцінніше в житті будь-якої людини це зовсім не гроші або будь-які інші форми достатку, о ні! Це – знання! В одному зі своїх походів біля берегів Південної Америки він зі своєю командою висадився, щоб поповнити запаси води. Коли вони натрапили на прісне озеро, поряд з ним вони виявили невелике плем'я, яке жило в кам'яних будинках і молилися дивним ідолам.Команда корабля зв'язалася з вождем племені і виявилося, що вони зовсім не ворожі, навіть більше - раді вітати чужинців! Вони побачили рушниці в руках моряків і почали розпитувати про те, що це таке. Моряки зробили пару пострілів і плем'я зраділо, зрозумівши, що це потужна зброя, бо їм ось уже кілька років дошкуляло сімейство ягуарів, які влаштовували нічні напади і зі своїми примітивними ціпками вони ніяк не могли забити звіра. Вони попросили команду допомогти розібратися з ягуарами. Моряки залишилися в селищі на ніч і, якраз, цієї ночі все сімейство ягуарів знову здійснило напад. Коли звірі влаштували бісівщину в селищі, моряки вискочили з будинків і відкрили залповий вогонь по супротивнику. Все сімейство було вбито! Вдячне плем'я навантажило корабель каперів водою, фруктами, дали цілий мішок золота, а моєму пращуру, Томасу, один із місцевих оракулів подарував дивну стопку переплетених тканинних листів. Він спершу не зрозумів, що це таке, але згодом, коли вони вже були у відкритому морі, він усвідомив, що це була книга! Книга, написана шиттям, зі шкіри якоїсь тварини, переплетена сухожиллями. Він не знав їхньої мови, і так і не дізнався, про що ця книжка. Він навіть не знав, як зветься те плем'я і зараз його, напевно, вже не існує. Однак ця книга, написана мовою, яку вже ніхто і ніколи не дізнається, все ще тут! У цій бібліотеці! Цей подарунок так надихнув Томаса, розкрив перед ним щось, чого раніше той не помічав, що він став із завидною завзятістю діставати книги з різних куточків планети, в яких бував сам. Багато зібраних ним книг він так і не прочитав за своє життя, просто тому, що не знав тих мов, якими вони були написані. Однак все-таки він став багато читати, він знаходив на батьківщині англійську літературу і зачитувався нею до піздньої ночі. Зібравши невелику домашню бібліотеку заморських книг, він передав їх своєму синові разом зі своєю справою. Той передав наступному, додавши нові екземпляри, той наступному і так далі, поки, зрештою, вся ця бібліотека не дійшла до мене! Варто сказати, що і я зробив невеликий внесок у розвиток матеріальної частини. Але при мені трапилось ще дещо унікальне. Вперше за триста з лишком років, відколи Томасом було знайдено першу унікальну книгу, бібліотека сімейства Дель Торо стала надбанням громадськості! Тепер і ви, панове і пані, можете долучитися до багатовікової культури різних народів! Тепер і ви можете побачити, відчути, а можливо й пізнати щось, що дається далеко не кожному! Окрема подяка містеру Бальмонду Саллівану, власнику нафтової компанії "Салліван ойл", відомому у всій Британії меценату, який погодився профінансувати будівництво цього чудового приміщення та власне сам захід. Також дякую містеру Ендрю Швону, власнику медіа-холдингу "СітізенСвіт" за чудову рекламу на радіо, телебаченні та в Інтернеті, ну і звичайно ж меру Брікстоуна Альфреду Гарету за державну підтримку освітнього проекту! Ну а тепер, панове, пропоную вам пройти в читальні зали, випити трохи шампанського і поговорити про щось хороше і приємне, попутньо погортаючи шовковисті сторінки найунікальніших і рідкісних книг у світі! Хорошого всім вечора!
Після бурхливих аплодисментів люди розійшлися до різних боків та відділів бібліотеки.
Поки натовп впливових і знатних персон плавав між книжкових полиць, сунув туди-сюди і досліджував таємні куточки афоризмів і складів стародавніх мудреців, містер дель Торо вів світські бесіди з найцікавішими, на його думку, особистостями:
-"Ну як вам бібліотека, мітсер Салліван?"
-"Краса! Просто краса! Не шкодую ні капійки вкладених грошей!"
-"Дуже вдячний! О! А це книга арабського філософа дев'ятнадцятого століття Мустафи Корила"
-"Хм... Ніколи не чув про такого"
- "Так, про нього певне і на батьківщині не пам'ятають зовсім. А тим часом мої помічники-лінгвісти змогли перекласти її і знаєте що? У ній були виявлені елементи віршування, які були популяризовані лише у кінці двадцятого століття!"
-"Дивовижно!"
- "Так, мабуть тоді це сприймалося, як щось безталанне, тому він і не став популярним"
-"А що ви скажете щодо яких-небудь сучасних авторів?" – втрутився мер.
-"Сучасних? Ви можете пройти у відповідну залу, дуже рекомендую вам роботи молодого Чарлі Сакса, я купив у нього рукописи всього за двадцять доларів. Сам він брудний і неосвічений торчок-хіпі, але деякі розкриті ним сенси просто зачаровують"
-"Наприклад?"
- "Ну, наприклад, він намагається усвідомити сутність різниці між машинним мисленням і людським. Він доводить, і варто сказати дуже успішно, що в недалекому майбутньому розрізнити людину і машину в розмові буде абсолютно неможливо!"
- "Що ж, цікаво. А що про це думаєте ви самі?"
-"Навіть не знаю, мені здається... Здається в цьому щось є"
Співрозмовники продовжували рух далі, дійшовши до маленьких зачинених дверей на другому поверсі.
-"А що за цими дверима?" - поцікавився Ендрю Шевон
- "О, містере Шевон, за цими дверима знаходиться найдорожче, що є в цій колекції. Мій батько сказав, що всю чортову колекцію книг можна спалити вщент, якщо буде потрібно, але тільки не те, що знаходиться за цими дверима!"
-"Ого, як цікаво!" - вигукнула одна з дам, що супроводжувала мера.
-"Може ви нам покажете?" - вкрадливим голосом спитав Гарет.
- "Ну ви знаєте, я сумніваюся. Ви всі, звичайно, багато для мене зробили, але все-таки я спираюся на застереження батька"
-"Облиш! У цьому приміщенні тільки вищі люди, повно охорони і ми знаходимося в найпотаємнішій його частині, що може статися!?"
-"Все таки..."
- "Ну послухайте, містер дель Торо, він все-таки має рацію! Покажіть нам цей ваш "скарб"" - підтримав мера Салліван.
- "Ну ... Добре. Тільки пообіцяйте нічого руками не чіпати!"
-"Клянуся всім своїм багатством!" - з усмішкою вигукнув нафтовик.
Трохи пом'явшись на місці, Альфонсо вийняв з кишені штанів масивний ключ, акуратно вставив його в замкову щілину і провернув кілька разів. Двері відчинилися і перед відвідувачами з'явилися гвинтові сходи, що йдуть вгору.
- "Доведеться трохи попітніти" - пробубнів господар.
-"Нічого страшного! Так навіть цікавіше!" – підхопив мер.
Група панів стала повільно підніматися вгору сходами. Коли вони дійшли до цоколя вежі, що височіла над усією бібліотекою, вони побачили перед собою невеликий столик зі скляною шафкою. Усередині лежала пом'ята, стара книга із зображенням лева на обкладинці. Знизу було написано щось невідомою мовою. Дівчата, які супроводжували трійцю впливових чоловіків, захоплено охнули.
- "Це рідкісна книга професора Гана Манса з Індії. Її знайшов мій дід, який воював у тих місцях за часів Другої світової. Я і мій батько наймали безліч різних лінгвістів і дослідників, зверталися до істориків, але ніхто так і не зміг визначити що це за мова. Мій дід казав, що ця книга ключ до таємниць світобудови, можливо, єдине, що справді може знищити наш Всесвіт або... Врятувати його! Звичайно, все це лише байки"
Усі з подивом дивилися на незвичну книгу. Альфонсо дель Торо підняв скляну кришку і вийняв книгу, поставив її на столик і почав гортати сторінки. Сторінки були зроблені з чогось не зрозумілого, чи то папір, чи шкура тварини.
- "Найдивніше те, що сторінки цієї книги зроблені з подрібненого алмазу, замішаного разом з папером, що дає їй такий глянцевий відтінок і незвичайну щільність. Плетіння з ниток чистого золота. Букви накладені чорнилом зробленим з екстракту рідкісної квітки Мангра Орса. Крім того ця книга моя справжня пам'ять про батька, вона дуже об'єднала і подружила нас, до самої його смерті ми разом робили спроби дослідити її, вона була з нами скрізь: у походах, на риболовлі, у поїздках... Так, я любив свого батька. Якби не він, мабуть, цього всього б тут не було. Якби не він, я не наповнився б такою неймовірною любов'ю до книг» - на очах дель Торо проступили сльози.
- "Тут на кожній сторінці текст, а поряд малюнок" - зауважив мер.
- "Так, ці малюнки теж дуже цікаві"
На різних малюнках були зображені різні події: на одному страту людини, на іншому зграя псів нападає на жінку, на третьому самотня людина стоїть на краю скелі і дивиться вслід західному Сонцю. Картинки були відмальовані вручну, але з дуже великою майстерністю.
-"А це що таке?" - Салліван утримав Альфонсо від перегортання чергової сторінки.
-"Це - можливо єдине, що здатне допомогти в розгадці цієї книги, але і в той же час її найбільша загадка"
На двох сторінках книги було зображено карту з окресленим маршрутом. Масштаб карти був досить малим, тому неможливо було визначити, про який континент чи країну взагалі йдеться. Вузька стежка пролягала між гірською грядою, йшла через річку на захід, пробиралася через місце, обведене кружком з якимсь написом у центрі, і йшла в скелю. Може, в якусь печеру.
-"Так, вам вдалося мене здивувати!" - промовив Шелбі.
З нижніх поверхів будівлі почувся якийсь шум та метушня.
-"Що там трапилось?" - обурився Альфонсо. Раптом він почув тріск вікна, що розбилося. Усі, що стояли поряд, охнули.
-"Та що там, чорт забирай, відбувається!" – Альфонсо зірвався і побіг униз, оцінити ситуацію. Щойно він спустився на другий поверх, його погляду відкрилися великі вітражні вікна, по яким із зовнішнього боку щось прилітало і стікало по склу вниз. Коли він підійшов до сходів, що вели в хол і до входу, до його слуху долунали якісь крики, схожі на гасла. Одне вікно на першому поверсі було розбито вщент.
- "Боже мій! Охорона, зробіть же щось!"
Альфонсо підбіг до виходу. Група охоронців стояла у дверях і штовхалася з якимись напівголими молодими хлопцями.
-"Врятуйте природу! Врятуйте природу! Багатіїв до біса! Багатіїв до біса!" - вигукував натовп. Декілька хлопців приклеїли себе клеєм до стін бібліотеки і вимагали, щоб багатії милувалися ними так само, як іншими предметами мистецтва. Камені, цеглини та яйця продовжували летіти до будівлі бібліотеки. Почувся тріск ще одного вікна. Альфонсо підстрибнув від нервозу.
-"Та що ви тут влаштували!" - Він схопився за голову. Панове, що знаходилося всередині, так само були збентежені тим, що відбувається.
-"Що трапилося?" - вигукнув мер, підійшовши до входу.
-"Не знаю, якісь активісти. Б'ють вікна, приклеюють себе до стіни"
-"О Боже!" - вигукнув Гарет. Він вийняв з кишені свій айфон і зробив кілька дзвінків. За п'ять чи десять хвилин до бібліотеки вже під'їхала група поліцейських. Вони стали відгороджувати мітингувальників від бібліотеки, найактивніших заарештовували. Ситуація дещо стабілізувалася і після невеликих переговорів з мером, який запевнив, що більше ця проблема нікого не потурбує, а розбиті вікна покриє страховка, Альфонсо вирішив продовжувати світську виставку. Потім він пішов у вежу, згадавши, що втік звідти, навіть не зачинивши за собою двері.
- "От дурень" - подумав дель Торо про себе. Коли він увійшов у цоколь вежі, перше що він побачив - ущент розбите скло на підлозі. Він відразу зрозумів, що це все, що залишилося від скляної кришки, що захищала книгу від впливу зовнішнього середовища. Він зовсім втратив дар мови. Коли він підійшов ближче, виявилось, що книги на місці немає. Через кілька хвилин з горлянки Альфонсо дель Торо вирвалося:
-"Вкрали!"