Розділ пeрший. Ідеальне місце.

Гарую наче коняка і харчуюсь так само. Водичка, травичка, горішки… Повністю виключила із раціону м'ясо. Свідомо пішла на такі жертви. Я не те, щоб товста, але при зрості в метр шістдесят п’ять, мене трішечки забагато. Остогиділи ці широкі стегна і вся моя недоладна фігура. Кругла, добре, що не целюлітна попа і груди, які взагалі не в тему. Які просто сказилися за ці пів року і умудрилися майже із нульового вибехкатись аж до третього розміру.

Так, я змінююсь швидше, аніж встигаю це осягнути, тоді як усі мої однокласниці… у них ніжки мов сірники, на них однаково круто сидять і джинси і крихітні сукні. А я якийсь переросток. Добре, що хоч шкіра не підкачала – вона у мене гладенька, оксамитова, навіть тональний крем не потрібен. Я підфарбовую лише вії і ледь торкаю блиском губи і ось я на вершині. Королева!

Якби ж до цього обличчя додати інше тіло!

Ох, зараз серце вискочить. Обливаюся потом, уже не відчуваю ніг, але уперто кручусь, мов та крейзі білка, на братовому велотренажері. Двадцять три кілометри накрутила.

Хто молодець? Ліна Мельник молодець! Залізна сила волі, а яка витримка!

А за вікном світить сонце, співають пташки, засмагають люди, або читають, або стрижуть газони, або закатують у трьохлітрові банки компот з домашніх черешень і магазинної полуниці, як це робить наша невгамовна домоправителька.

Краду у неї трохи черешень і йду шукати собі ідеальне місце у цьому не ідеальному світі. Повірте, воно існує, але вільним, на жаль, буває нечасто. Так і є, в гамаку релаксує Стефано. Слухає музику у навушниках і смішно дриґає ногами в такт, а може, і не в такт загальному ритму. Рок? Фольк? У брата такі суперечливі, часто взаємно виключаючі смаки.

Помічає мене, киває, але не збирається звільняти тепле місце. Ну, чому ніхто не додумається почепити сюди ще один гамак?! Ніби ж і не сімейка тугодумів.

Дуб, у нас на задньому дворі, неймовірно розкішний. Потрапляєш у поле його рослинної аури і наче опиняєшся в лісі. А як чудово пахне восени зопрілим листям!

Присідаю в його могутній тіні на лавку, розгортаю «Квіти для Елджернона». Мама вчила читати лише найліпше, а мені вже давно недостатньо одної шкільної програми. Хоча Стефано з мене й глузує, мов, не доросла я до таких серйозних творів.

- Прочитаєш років у двадцять, дрібното. Доти, все одно нічого не зрозумієш.

Корчить із себе невідомо кого. Теж мені, наукове цабе – без п’яти хвилин біохімік.

Щось не дає мені спокою. Відкладаю книгу убік, показую брату жестами, щоб приділив мені трохи уваги. Зітхає, але підкоряється.

- Ну?

Дивлюся на нього. Не чоловік, а картинка. Брутальний мен. Біцепси, трицепси, кубики – все на місці. І… біохімія. Здавалось би, де наука і де він? Але Стефано побудований на контрастах і це чіпляє дівок. Чорт, це навіть мене чіпляє. Якби не була його сестрою, то, мабуть, шугонула би з вишки чи подалася в ту саму науку тільки заради того, щоб потопати у цих насмішкуватих очах.

Але мені пощастило, бо нічого такого робити не треба і я тішуся з того, що маю довічний статус «молодша улюблена сестричка».

- Ну?!

- Поглянь на мене.

- Я і так на тебе дивлюся.

- І що ти бачиш перед собою?

- Що?

Розмова з претензією на екзистенціальність.

- Тобто, я не… я нормально виглядаю?

Стефано роздумує якусь хвильку, чухає потилицю.

- Ти що, підстриглась?

Типовий чолов’яга.

- Ех, забудь.

- Та ні, розкажи вже. Пілінг, епіляція, шліфування?

- Нічого я не робила! Ти що, не бачиш?!

Наступної миті опиняється біля мене:

- Ліно, я схожий на телепата?

Істерик, часом, не замовляли? Прийміть і розпишіться.

- Просто, я… - втупившись у свої тапці. – комплексую. Усі навколо худі мов жердини, а я… у мене й приблизно не модельні параметри. І не треба мені розказувати про те, який у мене перфектний внутрішній світ, бо він нікому, абсолютно нікому не потрібний, якщо я зовні потворна страшила

- Гаразд, не буду тобі нічого казати.

Дивлюсь, а він копирсається у себе в айфоні, немов мене тут і немає.

Круто поговорили.

- Поглянь.

Показує мені фото силіконової діви, максимально випещеної і доглянутої, а ще, за сумісництвом, однієї із найпопулярніших українських співачок – Мані Новак.

- Я не слухаю російську попсу, - мляво.

Співачка то українська, але вона не співає українською мовою.

- При чому тут її пісеньки? Ти поглянь на її… цицьки.

- Не вражають.

- Це тому, що ти дівчина. А такі як вона процвітають,  будуючи свою творчість на…

Бадьоро підхоплюю:

- Великих цицьках?

- Так і філейних частинах також. Вона лягала під ніж не раз і не два, і сотні подібних їй також, щоб отримати те, що заводить більшість нормальних чоловіків. Те, що, між іншим, подарувала тобі природа, вручила безкоштовно, і через що ти дико комплексуєш.