26 (3)

Дракон виявився чудовою штукою для відволікання, хоч поки що й не завдав жодної шкоди супротивникові. Літав собі, репетував, а одного разу жбурнув у небо будинок, котрий не сподобався йому чимось.

Адмірал, пошепки пообіцяв більше не глузувати з жерців, які витрачають силу божества на різні божевільні речі, на зразок полону дракона, і окинув поглядом зовсім близький берег.

Маги, котрі кидалися по кораблях надто сильним вогнем і влаштовували пожежі, які не могли загасити команди, нарешті заспокоїлися і поховалися. Місцевих мешканців і раніше не спостерігалося, ні беззбройних, ні озброєних. Мабуть, дурна жінка, яка числиться тут господинею, не здогадалася, що не лише магами сильний пан, ну чи пані, і тепер сидить, лікті кусає, бо мечників немає і нікому зустріти чужинців, що висаджуються на берег. А маги не висунуться, це точно. Вони, напевно, знають, що магію дракон не проігнорує.

— Все чудово, все просто чудово, — життєствердно посміхнувшись, сказав адмірал, коли перші два човни, завантажені озброєними людьми і кількома шукачами, причалили, незважаючи на тріски, що все ще мішалися, і з них почали вистрибувати люди. — Зараз сходами піднімуться, двері відчинять, точніше, знищать тією алхімічною гидотою, а потім і за пошуки візьмуться. І подивимося, чого насправді варті хвалені нічні вовки без своєї магії.

Підніматися сходами, що ведуть від порту до палацу, ніхто не заважав. Хоча вони були довгі-довгі, і поступово йшли вправо.

Адмірал спостерігав, потираючи від передчуття руки. Зараз йому хотілося кинутися попереду всіх і особисто вибити ворота ударом ноги.

І щоби всі боялися, це обов'язково.

Човни причалювали один за одним. Людей висаджувалося дедалі більше. І незабаром їх буде стільки, що в усьому місті навряд чи знайдеться достатньо народу, щоб битися бодай один на один.

Насправді, дуже легке завдання виявилося, головне артефакт знайти.

— Так, — сказав адмірал. — Головне було — причалити. Але дракон справді чудова річ, шкода, що цей ідіот раніше про нього не сказав.

Адмірал подивився на ідіота – молодшого жерця з якогось гірського храму – і посміхнувся. Ідіот виглядав здивованим. Недовірливо витріщався в порожнечу мертвими очима. Мабуть, не очікував, що адмірал зі злості і через те, що маги, яких можна було так легко змусити зачаїтися і нічого не робити, знищили стільки кораблів, накаже його пришпилити до палуби і перерізати горлянку на славу його божества. Іншим у науку. Та й жертва на удачу хороша. Кажуть, проклятий бог своїх жерців жере з набагато більшим задоволенням, ніж різних сторонніх людей.

Кажуть, із ще більшим задоволенням він зжер би короля. Але ця сволота надто стара і обережна. Хоча спробувати варто.

— А, спробую, — сказав адмірал, остаточно повіривши у свою виняткову вдачливість, коли людський потік, що піднімався східцями, почав втягуватися в благополучно звалені ворота. — Без своїх магів вони нічого не варті. А якщо маги вилізуть...

Адмірал навіть заплющив очі від задоволення і задумався про те, чи можна переконати бога, що розчавлені драконом маги — це теж жертва йому, просто принесена незвичайним способом.

Якби алмірал умів бачити крізь стіни, навряд чи його настрій був би таким райдужним. Тому що за брамою виявився зовсім не двір, який був зображений на знайденому старому плані маєтку со-Ялата. Від того двору мало що лишилося. Зате там з'явилися низькі будівлі по обидва боки від досить вузької дороги, перетворивши її на подобу тонелля. Під самим дахом у будов били вузькі вікна. А захисники, як виявилося, добре знали, як можна перехитрити навіть найдосконаліші щити, які були хіба що в адмірала. Воїни ж штурмували хазяйський будинок, обвісившись типовими, і найменше були готові до того, що їм на голови поллється окріп, а потім під ноги посипляться якісь крихкі амулети, що не завдали жодної шкоди, зате гарно спалахували магічним вогнем, коли на них наступали.

Дракон, що все ще кружляв у небі і гидко кричав, на мить завмер, а потім буквально звалився вниз, як прес, розваливши частину дивної будівлі праворуч, винісши залишки воріт і проїхавши на пузі сходами. І лише потім, піднявшись у небо, виглядаючи інші магічні сполохи, якими насправді просто харчувався, бо за час полону зовсім ослаб.

Людський потік зупинився. Будівлю дракон розвалив дуже невдало, вона перекрила частину проходу, та й роздавлені драконом люди заважали, особливо живі, які чіплялися за ноги і чогось вимагали. А ще через руїни стали стріляти і стріляли доти, доки хтось не крикнув, що витягли всіх. І коли один з шукачів, що вижили, здогадався взяти на себе командування і відправив воїнів бити стрільців, виявилося, що там уже нікого немає. Ще й пастка спрацювала, магічна, і знову привернула увагу дракона.

— Кляті дикуни, — навіть із якимось захопленням сказав адмірал. — Навіть щити зняли, щоби цю тварюку не приваблювати.

І тріснув кулаком по борту.

А коли оніміла після удару рука заболіла, нарешті зрозумів, що зняті щити дають велику перевагу. Проклятий будинок можна просто розвалити, зруйнувати по камінчику. А потім спокійно зайнятися пошуками в руїнах, добиваючи попутно тих, хто дивом вижив.

— Божественний молот, — сказав він похмуро і подивився на моряка, що крутився поруч.

Той кивнув і побіг до барабанщика. І невдовзі над морем залунав дивний ритм, а вцілілі кораблі стали маневрувати, пропускаючи один до одного ті, на яких були заряджені силою жертвенники та старші жерці. Закликати божественну силу могли лише вони. І лише перебуваючи дуже близько один до одного. Щоправда, частина кораблів, на борту яких ці жерці та жертвенники були, прокляті маги захисників спалили. Але їх все ще вистачало. Можливо, навіть для упіймання дракона. Щоправда, ловити його і знову замикати в пастку адмірал не збирався. Він був певен, що чужі маги рано чи пізно вилізуть. І тоді тварина їх зжере.

Людський потік, що почув барабани і, мабуть, зрозумів, що вони означають, зупинився, а потім розвернувся і став стікати вниз сходами і розповзатися портом, намагаючись десь сховатися.