22 (3)

Ромул сидів і старанно читав. Крики і вимоги людей, що зібралися біля воріт, до нього не долинали, незважаючи на відкрите вікно. Книга була приємна, біографія одного з полководців. Біля дверей чергували вартові. І імператор ліниво думав про те, як відреагують мисливці на імператора, побачивши їх там у такій кількості? Напевно здивуються, хоча Тіваш стверджував, що дивніше буде, якщо варту не посилити через те, що відбувається.

Чекати Ромулу швидко набридло, і він задумався про те, чи не лягти спати. З одного боку, він начебто повинен непокоїтися: чи не знесе натовп ворота і чи не прийде його вбивати? З іншого — штурм був досить безглуздий і до палацу поки що ніхто не добіг, не кажучи вже про те, щоб у нього вдертися і почати прориватися крізь заслони вартових і просто побитися.

Радда начебто його послухалася і сховалася. Навіть інші наречені, на диво, здогадалися закритися в кімнатах і не висовувати звідти своїх чарівних носиків. Ларама щось творила біля воріт, обіцяючи, що люди розійдуться, як прийшли, варто тільки клацнути пальцями.

Малєн щось обговорював з Тівашем і намагався нікому не попадатися на очі, щоб не злякати невідомого мага, який точно знаходиться у палаці.

А Ромул читав, і йому було нудно. Навіть спати захотілося.

І коли в кімнату, постукавши, зазирнув вартовий і порадував імператора тим, що до нього тут прийшов другий палацовий маг, щоб обговорити якусь важливу проблему, зігнати з лиця недоречну радісну посмішку виявилося дуже непросто.

— Впусти, — сказав Ромул і зручніше влаштувався в кріслі.

Другий маг, чоловік похилого віку, але сильний і вмілий, виглядав стурбованим і навіть дещо зляканим. Він озирнувся на двері, що зачинилися, дрібно підбіг до імператора, вклонився за всіма правилами і втупився в нього з собачою відданістю. А почувши привітання і дозвіл говорити, впав навколішки і почав каятися.

Розповів про те, що не встиг закінчити розпочату роботу, і захист все ще недостатньо сильний. Покаявся у своїй неквапливості та бажанні відкласти неприємну справу. Потім став нести якусь нісенітницю про те, що серед людей, що зібралися біля воріт, є якийсь зломщик магічних захистів, що у бідолашного другого мага через його роботу і супротив плетінню, що ламає захист, вже голова болить, але він з останніх сил прибіг до імператору, щоб попередити та захистити.

Ромул сидів, старанно робив серйозне обличчя і поплескував долонею по книзі.

— Вам треба бігти, сховатися десь, я певен, що до палацу рвуться вбивці, прикриваючись народним гнівом! — нарешті патетично сказав маг і завмер у покаяній позі.

— У мене вартові, — нагадав імператор.

— А у вартових родичі у місті. До яких вони ходили нещодавно, я дізнавався. Ви впевнені, що їх ніхто в цей час не зачарував?

Прозвучало так переконливо, що Ромул навіть брову підняв, а потім замислився.

— Ви впевнені? — спитав, подумавши.

— Я певен, та й що ви втрачаєте? Коли цей безглуздий бунт закінчиться… а його, напевно, влаштували заради зломщиків та вбивць, люди навіть не розуміють, що роблять…

— Так? — здивувався Ромул.

— Так, — урочисто підтвердив маг.

І ніби це слово стало для когось сигналом, за дверима почулися удари, крики та брязкіт заліза.

— Швидше! Тут же має бути потайний хід, повинен, через двері ми не пройдемо! — заволав маг.

Ромул мало не спитав, а звідки він про цей хід знає? Але стримався, глянув на двері, за якими кричали все голосніше і суцільно нецензурно, а потім рішуче встав і пішов до каміна.

Маг за ним спостерігав із явним інтересом, але навряд чи вловив, як саме Ромул відкрив потайний хід. А потім бадьоро запихав імператора за камін, дочекався, поки прохід закриється і заявив, що їм слід піти до саду. Там, мовляв, чекають на імператора вірні йому люди, які виведуть і врятують.

— Так-так, — озвався Ромул. — Туди й ходімо.

Маг урочисто кивнув головою.

А Ромул окинув його поглядом і зовсім тихо пробурмотів:

— Пограємо в кішки-мишки.

І сміливо ступив праворуч. Повернувшись до магу-рятівника спиною.

Що не слід було це робити, він зрозумів саме в той момент, коли отримав чимось по голові, можливо, навіть заклинанням. І запідозрив, що маг придумав, як оминути захист імператора палацом. Але було пізно. Та й темрява над Ромулом зімкнулась якось надто швидко.