22 (2)

Наступні три дні імператор Ромул витратив на очікування. Очікування того, що ось-ось щось трапиться і хтось спробує відвести його в затишне місце, щоб стукнути по голові і передати татові в королівство Золотих Туманів.

Очікування підігрівали новини, які сумлінно приносив голова служби контролю та захисту. Розповсюджувача чуток ця служба так і не спіймала, хоч і старалася. Точніше, не спіймала основного, і Тіваш був майже впевнений, що це хтось із добропорядних жителів столиці, яких у чомусь запідозрити взагалі складно, тим більше, у них для будь-яких доручень є небалакучі й увертливі, як вугри, люди. Зате всякої дрібноти наловили купу. Але чогось добитися від неї було неможливо: одним заплатили, інші щиро повірили і працювали за ідею, а звідки ці чутки почалися, не знали ні, ні ті.

Зілляварів, які наготували заборонених зілль, підлеглі Тиваша теж знайшли. Щоправда, пізно. Усе наготовлене вже встигли забрати замовники.

Принагідно, з'ясовуючи ці подробиці, Ромул витрачав час на вдавання хворим і немічним, прогулянки по дівочих кімнатах і розпитування двох привидів — Малена і Ларами.

У дівочих кімнатах він із четвертої спроби застав Радду, причому на самоті, а то рішучі наречені, деякі з яких уже уявляли себе імператрицями, намагалися проводити там якомога більше часу. Напевно, підозрювали, що рано чи пізно туди прийде імператор, побачить їх майже в голих і тут же запропонує руку і серце, втративши голову від такого небаченого видовища. Загалом, про Ромула ці дівчата були не дуже високої думки, хоча навіть не здогадувалися про це.

Радді Ромул показав, як потрапити в потаємні ходи, довів до найближчої ще більш таємної кімнати, в якій у стазі зберігалася стародавня зброя, і звелів у разі чого ховатися саме там. Принагідно нагадав, що якщо побачить його, слідом не треба йти в жодному разі, і взагалі не треба видавати своєї присутності. Бо все дуже серйозно, а Раддою Ромул дорожив.

Почувши останню заяву, сказану мимохіть і дуже стурбовано, дівчина зазирнула в обличчя імператору і чомусь похитала головою. Але питати нічого не стала, чоловікові явно було не до з'ясування та розпитувань.

На четвертий день Ромул упіймав себе на тому, що йому набридло чекати нападу і дуже хочеться якось прискорити процес. Адже там бунт готують, а що якщо його підштовхнути? Взяти, наприклад, і збільшити податки втричі. Про що урочисто оголосити на площі.

— На цій площі тебе камінням і закидають, — впевнено сказав Мален.

— А якщо глашатая послати? — похмуро запитав Ромул.

— Його тобі не шкода? — запитанням на запитання відповів Мален.

Глашатая Ромулу було шкода. Але в палаці була купа людей, яких шкода не було ні крапельки. Декого взагалі хотілося позбутися негайно, причому, якимось ізуверським способом.

— Я не хочу дозволити їм почати діяти, коли вони збиралися, отже, дати їм достатньо часу на підготовку, — задумливо сказав голова служби контролю та захисту, який тихо сидів у куточку. — А враховуючи, що чутки чим далі, тим страшнішими подробицями обростають і вже навіть два пророки з'явилося, що стверджують, що настане кінець світу... Загалом, мені здається, новина про збільшення податків буде достатнім поштовхом. І ми будемо готові, приберемо від воріт та захисту всіх неблагонадійних людей. Головне вибрати, кого відправити на площу з новинами. Багато хто надто обережний, а прочитавши указ, волітимуть втекти.

— Я зроблю так, щоби не втекли, — тоном легковажної дівчинки пообіцяла Ларама.

І доля одного з набридливих радників, які намагалися то підлити Ромулові підозріле зілля, то підійти ближче з не менш підозрілим амулетом, а то й зовсім переконати, що імператор занадто юний для самостійних рішень, була визначена.

Для радника Мілана бол-Пахью день почався дивно. Йому наснилася прекрасна жінка, чорнява, білошкіра і така пристрасна, що буквально цю пристрасть випромінювала. Вона обхопила голову Мілана долонями і зазирнула у вічі, шепочучи щось дуже приємне, хоч і незрозуміле. Потім вона гладила чоловіка по спині, руках та щоках. Говорила про те, наскільки він гарний. І, напевно, це був би найкращий у житті Мілана сон, якби на найцікавішому місці хтось не став дрібно стукати у двері.

Мілан вилаявся і спробував знову заснути, накривши голову ковдрою. Але двері хтось нахабно відчинив і став радника трясти. За що був обізваний, але будити не перестав. І сон із прекрасною і пристрасною жінкою остаточно розтанув, знатно зіпсувавши раднику настрій.

Мілан вилаяв служницю, що посміла його будити. Потім обізвав імператора, якому так терміново знадобився, і камердинера, що десь пропав. І в кабінет до Ромула радник ішов, пихкаючи від злості і закликаючи на голову імператора всілякі нещастя. А на порозі завмер, відкривши рота. Тому що за спиною молодика, що сидів у кріслі, стояла та сама пристрасна і прекрасна жінка. Щоправда, вона була напівпрозора, але радника це не збентежило, бо дивилася вона, як уві сні. І доки імператор щось там говорив, а потім всунув згорнутий у трубку папір з важкою сургучною печаткою на стрічці, Мілан не відривав погляду від жінки і намагався зрозуміти, що вона каже.

Йому здавалося, що вона просила допомоги. І стверджувала, що Мілан обов'язково зможе їй допомогти, лише він один. Тому що тільки йому імператор вручив документ, точну копію того, за який вона була покарана. Вона такий загубила, колись давно і була проклята. І хтось щось важливе не почув. І доки не почує, ніхто і ніщо не зможе її звільнити.

Радник це знав.

І за папір схопився, як потопаючий за соломинку, не відриваючи погляду від жінки, полоненої прокляттям одного з імператорів.

А потім слухняно пішов слідом за вартовими у парадній формі. І не звернув уваги на тих, хто йшов слідом.

Вартові довели мрійливого радника до Базарної площі, допомогли піднятися на поміст, вручили амулет, що посилює голос і швиденько, дуже підозріло втекли. Але Мілан не звернув на це уваги. Він мріяв. Про прекрасну, палаючу пристрастю жінку. Він навіть про папір у своїх руках згадав не відразу, так і стояв на помості, привертаючи до себе нездорову увагу.