20 (4)

Імператору Ромулу теж було невесело.

Йому дуже хотілося підійти до вікна і хоча помилуватися тим, як прекрасна елана Радда читає чергову книгу, сидячи на лавці під вишнею. Ще краще підійти до неї, поговорити. Її слова якимось неймовірним чином вселяли в нього впевненість і бажання боротися, будь-що-будь. Але розмовляти з Раддою не можна. Він і так привернув до неї надто багато уваги. І це виявилося не найкращим, що він міг для неї зробити.

— Може їх відволікти від неї, почавши звертати увагу на якусь курку, яку не шкода? — задумливо спитав сам Ромул.

Перебравши в умі всіх курок, навіть незнищенних святкових наречених, позбутися яких, схоже, неможливо, Ромул зрозумів, що не настільки жорстокий. І навіть якщо подумки бажав цим дівам зламати шию, впавши зі сходів, надавати знаки уваги, розуміючи, що після цього дівчину можуть викрасти, а то й убити, він не стане. Бо після цього сам себе поважатиме перестане.

— Ви слухаєте мене? — похмуро запитав Тиваш Калата, який терпляче чекав, поки імператор перестане витати в хмарах і, нарешті, зацікавиться, яка напасть цього разу загрожує його життю.

— Я слухаю вас, — сказав Ромул, старанно давлячи в собі бажання підійти до вікна.

Глава служби контролю та захисту поплескав по долоні згорнутим у трубку листом, потім похмуро хмикнув і акуратно його розгорнув. На щось там глянув і повернув назад.

— У місті почали ходити дивні чутки. Джерело ми поки що не знайшли, але це точно не черговий самозваний пророк. Таке опитувані не могли не запам'ятати. А тут вони й самі не впевнені, де це вперше почули. Може, взагалі випадково підслухали чужу розмову в шинку. І це найгірше. Тому що поширює чутки хтось, хто точно знає, до якого шинка треба зайти, за чиєю спиною сісти і з чого почати розмову, щоб сусід почав прислухатися. Так що працює чи дуже хороший професіонал, у чому я сумніваюся, занадто мало в цього професіонала було часу, впевнений, що мало. Та й помітили б незнайомця, який розпитує про постійних відвідувачів того чи іншого питного закладу. А тут усі дружно присягаються, що ніхто ніким не цікавився.

— Що за чутки? — спитав Ромул.

Тіваш насупився і похитав головою.

— Розумієте, — продовжив він спокійно, наче й не почув запитання. — Виходить, що у столиці ні з того ні з сього хтось вирішив зіпсувати вам життя як мінімум. За всіма претендентами на трон та іншими незадоволеними ми стежимо. А тут у когось настільки різко змінилася думка, захотілося взяти участь, причому не примикаючи до вже відомих фігурантів… Все дуже дивно, повірте моєму досвіду. І, напевно, роблять це не для себе. Може, когось хтось шантажувати почав. Або щось гірше.

Ромул кивнув. Чим загрожує ситуація з такими несподіваними недоброзичливцями він чудово розумів. Готуватися можна було до чого завгодно і все одно зрештою зіткнутися з тим, до чого не готовий.

— Чутки теж дещо незвичайні, — сказав Тіваш. — Власне, я взагалі не можу зрозуміти, кому вони наразі вигідні. Я точно впевнений, що ніхто і ніде не знаходив артефакт, за допомогою якого можна керувати захистом міста. Та навіть якби знайшли, перш ніж позбавлятися від імператора, що заважає, його б обов'язково випробували…

— А такий артефакт існує? — зацікавився Ромул, навіть від вікна, що притягує погляд, нарешті відволікся.

— Ні, — впевнено сказали праворуч від імператора, і коли Ромул туди подивився, наче з нізвідки з'явився Мален. — Дурниця якась, — сварливо додав він. — І збіг дуже дивний. До нас йде флот із Золотих Туманів. Навряд чи з добрими намірами. А тут безглузді чутки поширюють.

— І бунт, схоже, готують. Не здивуюсь, якщо хтось десь уже зілля варить, щоб натовп підбадьорити, — сказав голова служби контролю та захисту.

— Справи, — задумливо сказав Мален.

Тіваш подивився спочатку на колишнього імператора. Далі на нинішнього. Глибоко вдихнув і знову розгорнув листок паперу.

— Якщо зібрати всі уривки та натяки разом, — сказав дивлячись на щось написане чи намальоване на папері. — Виходить, що демонів у наш світ закликав сам імператор Ромул, щоб утримати трон. А все тому, що його не почули боги. А може, боги взагалі відмовилися слухати через те, що він давно слугує Золотим Туманам.

— Яка безглуздість, — захопився Мален. — Можна подумати, цьому трону демони зовсім не загрожують. З іншого боку, саме через безглуздість цих чуток можна впевнено говорити, що самоціль зовсім не в бунті. І навіть не в тому, щоби змусити Ромула передати управління захистом. Його ж можуть випадково вбити, і тоді бунтівники залишаться з носом. Він останній і єдиний, більше питати нема в кого.

— Може, вони цього не розуміють, — похмуро сказав Ромул.

— Виходитимемо з того, що розуміють. І хочуть чи залишити столицю без захисту, після чого спробувати захопити. Або ... — сказав Тіваш.

— Або розраховують, що хтось добрий підійде до Ромула, запропонує допомогу і він, як дурненьке теля піде і розповість усі секрети, — додав Мален.

— Я не такий дурний, — похмуро сказав Ромул.

Мален хмикнув. А Тиваш шанобливо схилив голову, напевно, щоб не було видно його посмішки.

— А може, все простіше, — сказав, дивлячись на папір. — Може, справа не в захисті. Може, комусь потрібний імператор.

— Наприклад, одному королеві, — зробив висновок Мален і потер підборіддя. — Тоді прийде доброзичливий, запропонує відвести в безпечне місце...

— А сам накине мішок на голову і повезе в жертву королю, — похмуро сказав Ромул.

Чудово він усе розумів. Чий він насправді син – пам'ятав. І навіщо йому потрібні діти, знав.

— Навряд чи мішок. Швидше знерухомлять. Відведе подалі, а щойно ти щось запідозриш, кине плетіння, а ти й пискнути не встигнеш, — сказав Мален.

— А якщо я піду з вартовим? — зацікавився Ромул.

— А у варти немає захисту від порошків та зілля, — нагадав Тіваш. — Втім, нападати на вас і кидатися плетіннями доведеться поза стінами палацу, думаю, вони це розуміють. Інакше нічого не вийде, палац їх на млинець перетворить, захист зараз насичений і збою не буде. Значить, вас спробують змусити піти з палацу. А тут уже можливі варіанти. Якщо це дійсно будуть сильні маги, ви можете навіть не чинити опір. І запропонувати всіх вивести по потайному ходу. Просто завести зовсім не туди, куди вони очікують потрапити.