19 (4)

У викрадачів сейфа з цим самим сейфом теж справи не дуже ладналися. Він виявився важким, мабуть, стінки були дуже товсті. Тягнути його по будинку виявилося взагалі безнадійною справою. З такою вагою не особливо побігаєш у разі чого, та й ховатись по кутках проблематично.

— А давайте його викинемо у вікно і спробуємо винести садом, — відчайдушно запропонувала рішуча дівчина. — Адже проблема тільки в тому, що не можна в цьому будинку застосовувати сильну магію, яка полегшує вагу?

— Так, — підтвердив Мікал. — На щось сильне відреагує захист та активується, не чекаючи реакції господаря. Причому активується не звичайний його варіант, а посилений і вибратися нам буде дуже складно.

— Тоді викидаємо, — хором вирішили нічні вовки.

Сейф звалився важко, добре хоч не дуже голосно. Мікал навіть відчув, як через це падіння здригнувся весь будинок. Але, можливо, йому тільки здалося, бо до місця падіння ніхто так і не підбіг.

Вовки теж вистрибнули у вікно, благо це був лише другий поверх. Дбайливо зловили Мікала і потягли сейф.

А далі на погляд мага, що встиг побувати в різних пригодах, почався якийсь ідіотизм.

Сейф перли таким звивистим шляхом, що тільки дивом у саду не заблукали і не повернулися назад до будинку. Його то кидали під найближчий кущ, пірнаючи слідом або спритно підіймаючись на дерева. То бадьоро тягли кудись сильно вліво чи вправо. Двічі, так і не зумівши уникнути зустрічі з людьми, які шукали дочку колекціонера, цих людей спритно скрутили і затягли в троянди, що буйно розрослися. Чому саме туди, Мікал не зрозумів. Але, зрештою, сейф дотягли до виходу для слуг, виявили там цілу юрбу, що складалася з тих самих слуг, яким треба було кудись вийти, і вартових, які їх не випускали, підозрюючи у чомусь страшному.

— Може, через паркан перекинемо? — несміливо спитав хтось із нічних вовків.

Мікал яскраво уявив, як вони лізуть на дерево, що росте поруч із цим парканом, тягнуть за собою сейф, а потім зі страшним гуркотом кидають його прямо перед носом випадкового перехожого. І це видіння нещасного мага, якого напоумило зв'язатися з надмірно бадьорими та юними нічними вовками, настільки вразило, що він похмуро сказав:

— Ну, ні.

Поплескав себе по кишенях, знайшов сонний порошок і ще похмуріше наказав бадьорій молоді:

— Затримайте подих.

І розірвав паперовий пакетик, пускаючи по спрямованому вітряному потоку пил.

Порошок спрацював не одразу, зате заснули що слуги, що вартові всі разом, просто звалившись, де стояли.

— Отруїв! — захопився хтось за спиною Мікала.

— Професіонал, — підтримав хтось інший.

А Мікал тихо лайнувся і велів тягнути сейф далі, розуміючи, що наступного, хто стане на шляху, справді отруїть. Або вб'є якимось зовсім вже ізуверським способом. Та й нічним вовкам висловить усе, що про них думає, як тільки всі, включно із сейфом, опиняться на борту корабля.

Загалом працювати з самовпевненими вовками йому зовсім не сподобалося. Навіть незважаючи на те, що діяли вони швидко і чітко, зумівши протягнути проклятий сейф містом, так і не зіткнувшись із чимось схожим хоч на якийсь опір.

А на кораблі на Мікала чекав ще один сюрприз. Цей сюрприз сидів просто на палубі і розглядав себе в дзеркалі, кокетливо поправляючи волосся.

— Це хто? — похмуро запитав маг.

— Донька колекціонера, — не менш похмуро сказав черговий нічний вовк і, побачивши, як у Мікала витягується, швидко додав: — Вона маг вогню, ми не можемо її покинути.

І Мікал тільки тихо лайнувся.

І трохи заспокоївся він лише після того, як розламав сейф разом із його захистом, тільки дивом не зачепивши вміст. Виявилося, в сейфі колекціонер зберігав дорогі амулети, великі дорогоцінні камені та кілька старовинних речей із золота. Але, на жаль, нічого потрібного серед цих скарбів не було.

— Тільки даремно перли, — сумно сказав один із нічних вовків, які вже знали, що всі вони самовпевнені ідіоти, болотяні черепахи без мізків та інша різна неприємна живність.

— Буде посагом для Камени, — сказав викрадач і рятівник дівчат в одній особі, і дочка колекціонера, котра заглядала через плече, бадьоро закивала.

А втіхою для Мікала стало те, що він нарешті дізнався, чому нічних вовків жодного разу не зловили на крадіжці. Навіть коли точно знали, на який корабель вони сіли з вкраденим, і встигали наздогнати та обшукати. Все виявилося просто. Знайдені артефакти дівчатка і хлопчики згодували морським зміям, що з'явився поруч із кораблем. І пояснили, що ці тварюки доставлять їх, куди треба, причому швидко та безпечно. Вони вміють ховати різні предмети в защічних мішках і досить розумні.

Мікал нагадав про любителів полювати на морських зміїв. Але нічні вовки дружно відмахнулися і сказали, що полюють лише на схожих на них дурних тварин. А ті, які служили кур'єрами, створіння напівмагічні та майже розумні.

І єдиною проблемою на кораблі виявилася викрадена вогненна магиня. Зміям її згодувати було не можна. Десь залишати і плисти далі — також. Та й під ілюзією вона не могла сидіти вічно. Але дівчата, порадившись, і цю проблему вирішили. Намазали чарівне личко, шию і кисті якоюсь маззю, що перетворила Камену на смагляву і світлооку дівчину з півдня, переодягли в запасний костюм однієї з них, заплели довге волосся в косу, і дівчина стала невідмінна від нічних вовчиць. Ходила, щоправда, недостатньо спритно, але їй наказали в разі чого стояти на місці, а краще взагалі сидіти. І вона навіть сперечатися не стала. Її обличчя світилося цікавістю та жагою до життя.

А у Мікала була підозра, що вона обов'язково завдасть усім неприємностей. Не зі зла. Просто тому, що їй цікаво.