розділ 19

Такі різні проблеми

Кам'яного голуба Ларама розглядала довго, навіть кілька разів водила руками просто в ньому. Потім похитала головою і сказала, що це дуже дивна річ. Якесь плетіння в ній є, але плетіння незвичне, розраховане на силу, якої у світі начебто немає.

— Знов маги вогню, — здогадався Ромул.

Втім, що робити з цим здогадом, він, як і раніше, не знав. І речі вирішив віддати. Вони йому точно не потрібні. А допомога новоявленого голови начебто не існуючої служби була потрібна.

У підвалі, як виявилось, Ларама вже була. І навіть виявила під ним ще один підвал, з настільки дивною енергією, що потикатися туди не ризикнула. І магам там, мабуть, буде дуже погано. Зате Ромулу там перебувати напевно абсолютно безпечно, просто тому, що в ньому немає жодної краплі магії.

— Цікаво, — сказав імператор. В даний момент він не уявляв, для чого той підвал може стати в нагоді, але в тому, що може, чомусь не сумнівався. Тому насамперед вирушив саме до підвалів шукати вхід у небезпечне для магів місце та розбиратися, як він відкривається.

Куди подівся новоявлений голова служби контролю та захисту, Ромул не знав. Але йому, мабуть, теж було чим зайнятися. Якщо почати з'ясовувати його місце розташування, напевно, привернеш до нього увагу. А це було зайвим.

З тим, що уваги до нього не слід привертати, Тіваш Калата був повністю згоден. Та й зайвого часу на розмови з імператором він поки не мав. Йому треба було цього імператора врятувати.

Тому, поговоривши з блазнем, який справді виявився хлопцем розумним і спостережливим, Тіваш подався до знайомого артефактора. Одного з найкращих в імперії насправді, хоч про це мало хто знав. Зробити цей артефактор міг майже будь-що. А ще в нього був запас усіляких рідкостей, деякі з яких здавались зовсім марними. А одна була марною донедавна.

У магазинчику артефактора, що прикидається звичайним ювеліром, сиділи три примхливі елана і один нещасний чоловік. Елана були його дружиною та дочками і зараз обирали прикраси, які мав їм купити чоловік та батько. Судячи з замороченого вигляду помічників ювеліра та сумної фізіономії голови сімейства, обирали не першу годину.

На Тіваша ніхто уваги не звернув. Занадто він був схожий на звичайного посильного. Так що він прошмигнув по залі, постукав молоточком по дошці, гукаючи господаря, що сховався від відвідувачів, був покликаний довгоочікуваним молодим чоловіком і заведений в кімнатку за господарським столом. Щоправда, у цій кімнатці, на відміну від безлічі постачальників, посильних і дуже вигідних покупців, Тіваш не затримався. Пройшов через дверцята, що були непомітні на тлі стіни і відкривалися тільки після дотику лівої долоні та кільця на правій руці господаря. За цими дверцятами виявилася похмура кімната без вікон, досить запорошена і захаращена до стелі різноманітними речами.

— Що вам цього разу треба? — без передмов і привітань спитав артефактор-ювелір.

— Манок, — сказав Тіваш і широко посміхнувся.

— Манок? — розгублено перепитав ювелір. Нахмурився, змахнув руками і похитав головою. — Сподіваюся, ви чудовисько приманюватимете не в місті?

— Що ви, тут захист, — спокійно сказав Тіваш. — У морі. Та й не я його приманюватиму, не турбуйтеся.

— Я не турбуюся, — похмуро сказав ювелір, озирнувся, а потім наказав: — Допоможіть мені. Я коробку з цією пакістю засунув у самий низ. Не думав, що воно колись стане в нагоді.

— Я теж не думав, — зізнався Тіваш, але слухняно став притримувати всім тілом піраміду з пакунків і скриньок.

А ювелір, пихкаючи і лаючись напівголоса, тяг за мідну ручку невелику скриньку.

Це діяння у результаті увінчалося успіхом. Піраміда трохи осіла, але, як не дивно, не розвалилася. Скриньку ювелір відкривав так обережно, ніби звідти міг вискочити демон і відкусити йому голову. А одну з овальних мідних пластин діставав із помітною гидливістю.

— І як ви їх змусите активувати цю гидоту? — спитав ювелір, запакувавши пластину в три шари паперу.

— Навіщо їх примушувати? — щиро здивувався Тіваш. — Один із цих нещасних змовників уже другий рік шукає артефакт покори. Ось знайде його нарешті. Підкорить друзів та стане першим серед рівних.

— Да? — здивувався ювелір, точно знаючи, що подібні артефакти чистої води вигадка. Та й є способи набагато простіші змусити людей слухатися. Деякі умільці можуть прямо в головах прописувати завдання і через раз їх навіть правильно виконують. А так, зілля можна підлити. Можна любовне, а можна те, що примушує захоплюватися та вірити. Їхню дію, щоправда, легко виявити. Але для цього потерпілий має сходити до мага відповідної кваліфікації. — Це ви йому підкинули ідею?

— Сам надумав. Казок начитався.

— О! — захопився черговою гранню людської дурості ювелір. — Втім, туди їм і дорога.

— Як і раніше, не любите людей, які хочуть забрати чуже замість того, щоб покращувати своє?

— А чого їх любити? — буркливо спитав ювелір і показав відвідувачеві на вихід.

І насправді ніхто навіть не здивувався, коли черговий демон з чистого неба впав на корабель дурнів, які вирішили ризикнути і зупинити його на рейді, щоб там щось обговорити. Ні, містом уже два дні ходили чутки, що щит над столицею не тільки від монстрів захищає, а й допомагає імператору підглядати і підслуховувати, не дарма ж Мален зумів пережити стільки замахів, і ніхто його навіть не зачепив. Але кидати якір і розгортати над кораблем щити було безглуздо. Бо демонів приваблює магія. У цьому городяни були впевнені. Навіть ті, хто мав про магію досить невиразне уявлення.

І якби корабель не стояв на рейді, напевно, демон шльопнувся б в море за ним. І, можливо, його встигли б обстріляти гарпунами.

Загалом висновки з події зробили.

А Ромула новоявлений глава служби контролю та захисту незворушно поінформував про те, що тепер він може спокійно покладати свої квіти.

А речі, якщо надумав їх віддати, може просто викинути у море. Там їх підберуть і доставлять куди треба.