18 (2)

У приймальню біля синього кабінету, де на нього чекав нічний вовк, Ромул заходив з побоюванням. Чекав він там побачити будь-кого, аж до найманця, якому заплатили за вбивство імператора. Досить умілий і талановитий найманець напевно зміг би прикинутися хоч нічним вовком, хоч богом, що спустився з неба.

Але вовк виявився справжнім.

І Ромул навіть знав його.

Один із учнів-помічників Кадмії Ловарі. Замаскований, щоправда. Злегка. Раніше він був русявим, а тепер перетворився на пекучого брюнета і сильно засмаг. Світлі очі через це здавались майже прозорими і дещо лякаючими.

Побачивши Ромула, нічний вовк поспішно встав, вклонився, точно так, як належить по етикету, з усією повагою і, не сказавши ні слова, вручив імператору кілька сувоїв, обгорнутих провощеною тканиною і перев’язаних стрічкою, на якій кріпився амулет, захищаючи від злодіїв, чи від негоди.

Втім, з тим самим успіхом амулет міг бути призначений для вбивства імператорів, які зірвали його зі стрічки.

Ромул насторожено глянув на сувої. Потім на нічного вовка і підняв брову.

— Не довіряєте, це добре! — життєрадісно вигукнув убивця і просто махнув рукою.

За спиною Ромула хтось із шумом звалився, а потім ще й звалив щось велике. Імператор навіть знав, хто. Вартові, які його супроводжували.

— Чудово, — сказав він, не обертаючись і щосили посміхаючись. — Відмінна демонстрація. Я так розумію, ви хотіли мені показати, що якби хотіли вбити, то вбили б і так, без амулетів. Ось так просто.

— Що ви! — Нічний вовк знову засяяв усмішкою і схилив голову набік. — Вас убити було б не просто. Захист вам хтось досить непоганий зробив. Навіть хороший. Декілька зовсім незнайомих ланок є.

Ромул тільки зітхнув.

Він завжди підозрював, що вічні вовки щось більше, ніж воїни з амулетами і навіть маги. Щоправда, так і не зібрався з'ясувати, що саме. А навіть якби зібрався, то як би з'ясовувати став? Безпосередньо запитав? Так би йому й відповіли.

— Із чим ви прийшли? — спитав Ромул, все ще не наважуючись чіпати сувої. З Ларамою за плечем робити це було б якось правильніше.

— Давайте зайдемо до кабінету, ви піднімете захист від підслуховування… там є спосіб, не турбуйтесь. І я вам все поясню.

Ромул знизав плечима і справді пішов до кабінету. А вовк крокував слідом, зовсім нечутно, ніби був не людиною, а тією самою примарою.

Ручка на натискання озвалася легким поколюванням і, не встиг Ромул злякано відсмикнути руку, з клацанням провернулась. Двері відчинилися, ніби їх хтось штовхнув.

Молодий імператор з цікавістю зазирнув до улюбленого кабінету попередника, в який досі заходити не прагнув. Він виявився справді синім. Тканиною різного відтінку синього були оббиті стіни. Синіми були штори. На стелі синій квітковий візерунок. На підлозі килим, схожий на шматочок вечірнього моря. Зате всі меблі солом'яного кольору і виглядали в цій кімнаті дуже святковими і теплими.

— До цього кабінету може зайти лише імператор, на голову якого поклали вінець. Ця кімната пов'язана з вінцем, – пояснив нічний вовк. — Тут навіть пил вимітає вплетене в тканину на стінах заклинання. Такого більше ніде немає, надто кропітка робота. Імператор може когось із собою привести. А може тут закритися, може активувати захист, може перевіряти відвідувачів на брехню та шкідливість. Тож моя вам порада — усі важливі справи вирішуйте у цьому кабінеті. Так буде гарантія, що ви не підпишите нічого під дією чиїхось покращених зілляваром парфумів або під тиском емпата.

— Цікаво, — визнав Ромул, погладив долонею стільницю, а потім сів у крісло господаря кабінету і вказав нічному вовку на те, що стояло навпроти.

Чоловік без заперечень сіл. Пояснив, які квіточки на кутах стола треба натискати, щоб активувати захист. З цікавістю озирнувся, коли ці натискання закінчилися для Ромула черговим поколюванням у пальці і видихнув:

— Добре.

Пролунало настільки задоволено, що Ромул не здивувався б, якби нічний вовк вихопив звідкись меч і порубав його на шматки. Натомість чоловік трохи покрутився в кріслі і, нарешті, представився:

— Тіваш Калата, ваш тимчасовий голова служби контролю та захисту.

— Хто? — безглуздо перепитав Ромул.

Ні, він, звісно, ​​знав про існування цієї служби. Але був упевнений, що вона повним складом відкочувала на Хребет Дракона відразу після смерті Малена. І в тому, що щось подібне доведеться створювати з нуля, був упевнений, не уявляючи, як це робити і з чого починати. І тут на тобі, голова прибув. Тимчасовий.

Тіваш знову засяяв усмішкою і похитав головою. Чи дивуючись наївності деяких імператорів, чи забороняючи собі говорити щось недоречне.

Виявилося, все не так погано, як здавалося Ромулу. Все набагато гірше.

Так, частково ця служба перекочувала на архіпелаг дружини Юміла Велівери. Але частина ця була відверто невелика і тільки та, про яку й так знало дуже багато людей. Інші залишилися, збирають собі потихеньку інформацію, підкидають іншу, контролюють та захищають загалом. Щоправда, до цього дня не імператора. Натомість із прибуттям тимчасового глави все різко зміниться.

— Ага, — тільки й зміг сказати Ромул, впевнений, що в першу чергу ця служба все одно зберігатиме зовсім не його секрети, контролюватиме не його ворогів, та й захищатиме, тільки поки їм треба.

— Все у ваших руках, — сказав Тіваш і видав ще одну посмішку.

Ромул навіть кивнув.

— Гаразд, поговоримо серйозно, — сказав нічний вовк тоном доброго дядечка. — Думаю, вам буде цікаво дізнатися, що зараз готується замах на вас. Не той цирк, з яким ви успішно впоралися самі. Готуються правильно, щоб мало хто взагалі запідозрив, що це вбивство. Нещасний випадок надійніший.

Ромул знову кивнув.

— Ще, я певен, ви розумієте, що нещасний випадок влаштовуватимуть не в палаці.

— Пропонуєте мені його взагалі не залишати?

— Я запропонував би, але це, на жаль, неможливо. Вас не зрозуміють, якщо ви пропустите день покладання квітів і не з'явитеся у усипальниці імператорів. З'явитися ви маєте урочисто. Потім відвідати пам'ятний камінь першого імператора. Після цього вирушити в море і вшанувати тих, чиї залишки спочивають на дні. І не факт, що вас спробують утопити. Хоча саме до цього змовники схиляються. Краще відірвати голову цієї змії зараз.