16 (4)

Допит Ромул вирішив провести прямо в будиночку, не чекаючи, поки викрадачі дівчат прийдуть до тями.

Воїни нічого приховувати навіть не подумали. Зізналися, що їх найняли, провели до палацу, вказали на дівчину та місце засідки. А там вони спіймали, відтягли наймачеві і за додаткову плату погодились охороняти. Того, що дівчина чимось дорога самому імператору вони не знали, забули їм про це повідомити. Інакше вони або взагалі не зв'язувалися, або запросили за роботу набагато більше.

Ромул, дочекавшись від Ларами підтвердження, що вони не брешуть, кивнув. Звелів противнику Межена перев'язати голову товаришу і поки що посидіти в куточку. Що з ними робити тепер він не дуже розумів, але відпускати просто так не збирався, ще про допомогу примари розкажуть. З іншого боку, можуть стати для чогось в нагоді, особливо якщо поклястися на камінці погодяться.

 Розмова з наймачем воїнів спочатку не пішла. Він чомусь вирішив, що може погрожувати та обіцяти різне, натякаючи на своїх захисників та покровителів.

Добровільно він щось розповідати явно не збирався і Ромул, театрально зітхнувши і пробурмотівши про людську дурість, дозволив Ларамі заглянути в голову недоумка. Не тягти ж його до ката.

А недоумок узяв і не повірив. І в те, що після такого читання думок у нього з головою буде негаразд, бо Ларама не дуже те вміє, не повірив. І не вірив навіть у той момент, коли примарна жінка підпливла до нього, похитала головою і попросила Межена зв'язати міцніше, щоб не смикався і не заважав. І коли блазень намотував другий шар мотузки, навіть посміхався. А от коли примара поклала долоні йому на голову, загорлав, засмикався, але було вже пізно.

— Дивно, — сказала Ларама, коли бранець перестав кричати і смикатися, зате обм'як і почав щось загадкове мукати. — Просто дивно. Ці, з дозволу, шляхетні мужі, лише хочуть стати засновниками нової династії. Врятувати імперію та стати. Причому вони ще за Малени цього хотіли, просто не встигли підібратися до нього. А от коли в палаці почався бардак і переділ влади, зрозуміли — час настав.

— Хм, — озвався Ромул.

— Це тепер безпечно, — сказала Ларама, гидливо показавши пальцем на бранця. — Йому блоки хтось ставив, хтось ще менш умілий, ніж я, тож він і без мене почав втрачати зв'язок із реальністю. А коли я їх прибрала... думаю, він тепер навіть свого імені не згадає. Завжди говорила, що ці блоки найдурніший захист, рідкісний майстер зможе їх вростити намертво, так що ніхто не зрушить, не зруйнує і не загляне в пам'ять. Клятви надійніші. Набагато надійніші, особливо якщо амулет сильний та рідкісний. Але люди чомусь клятв бояться значно більше.

Похитуючи головою і бурмочучи про безглуздість блоків, Ларама підійшла до воїнів, легенько до них доторкнулася, присипляючи. Потім приспала Радду, що масажувала зап'ястя, і покликала до себе ближче Ромула і Межена.

— Вони сидять у палаці, — сказала тихо. — І якщо ви хочете моєї поради, то раджу вам їх вбити. Просто вбити і затягнути в підвали, де їх ніхто не знайде. Нехай просто зникнуть. Вони дійсно мають якихось покровителів, не благородні, маги. Маги, котрі уявили, що вміють ставити блоки. Але те, що вони цього не вміють, зовсім не означає, що вони не вміють чогось іншого. Тому що ця істота, — вона вказала на бранця — чула дивні розмови. Підслуховувати воно любить на наше щастя. Може, й інші люблять це.

— Що за розмови? — спитав Межен.

— Дивні. І я думаю, що після того, як вам про них розповім, краще буде, якщо ви принесете один одному клятву про нерозголошення. Я вмію проводити ритуал клятви життя. Так ви точно не проговоритеся, навіть якщо зіллям обпоять. Поки живі, вам проговоритися не вдасться, та й заговорити про це ви зможете тільки якщо знову присягнетеся, що самі цього бажаєте. Так. А після смерті, навіть якщо не захочете або не встигнете провести ритуал, що виключає виклик ваших духів у світ, ви, не бажаючи того, теж нікому і нічого не розповісте. Духи насправді говорять лише тоді, коли хочуть. Вони або не брешуть, або мовчать. Та й не брешуть, тільки якщо справді потрапили під вплив ритуалу. Той же Мален запросто бреше, тому що прив'язаний до зовсім іншого ритуалу, а на поклики ходить за власним бажанням.

— Ми принесемо клятви, — сказав Ромул.

А Межен обережно кивнув і інстинктивно схопився за меч.

— Добре, — сказала Ларама і насупилась. — Ця людина досить дурна, але жадібна, і вважає себе великою. А ще він хитрий і недовірливий. І тому намагався зібрати якнайбільше інформації. Знає він насправді небагато, незважаючи на всю свою старанність, та й у своїй компанії не дуже цінується, інакше його не залишили б охороняти дівчину, але дещо цікаве він знає. Наприклад, те, що хтось бачив драконів, вивчав їх, розумно не наближаючись і навіть зрозумів, що вони втілення вогненної стихії. І зумів зв'язати драконів із зниклими зі світу магами вогню, навіть вважав, що драконів у світ загнали імператорські боги рівноваги, рятуючи цей світ. Висновки цей хтось, мабуть, зробив далекосяжні. Не знаю, наскільки правильні, але те, що вперше демони з'явилися після того, як було зруйновано останню школу вогненних магів, а вони самі ганебно втекли зі світу — абсолютна правда.

Межен тихо лайнувся. Ромул тільки хмикнув, у казки про злісних маги вогню він давно перестав вірити. Не можуть усі суцільно бути злісні тільки тому, що носять у собі певну стихію. Та й інші стихії не робили магів добрими, що б не стверджувалося у різних казках.

— Ось! — Ларама посміхнулася і підняла палець угору. — Ви все правильно зрозуміли. Вогняний птах не просто так вогненний. Він, напевно, ще одне втілення того самого вогню, якого так не вистачає нашому світу. І хтось зробив висновок, що вона не єдине вогненне втілення, яке тримають у руках імператори. І варто в імператорського роду відібрати ці втілення, тієї ж миті відбереш і світ.

Ромул за дитячою звичкою зморщив ніс, походив туди-сюди і задумливо промовив:

— А висновки насправді можна зробити ще цікавішими. Починаючи з того, що Ловарі відвезла на острови невістки ті самі артефакти з втіленнями вогню і закінчуючи тим …