16 (3)

Сліди зниклої дівчини знайшла Ларама. Знайшла те місце в коридорі, де на неї напали, похитала головою, легко ковзнула в одну з дівочих кімнат і, поки мешканка цієї кімнати придушено пищала і вказувала на примарну жінку тремтячою рукою, помилувалася краєвидом.

Виходити через двері привид не стала, насмішкувато посміхнулася дівчині, що тремтіла від страху, і випливла у вікно. А там уже, покружлявши трохи під вікнами, зникла десь за старими стайнями, нарешті дозволивши бідолася заспокоїтися.

А коли сутінок опустився на палац, Ларама повела по знайдених під дівочими вікнами слідах імператора і блазня.

Ромул звелів варті нікого до себе не пускати і про всяк випадок забарикадував двері. Потайним ходом дійшов до кімнат Межена, а звідти довів усіх до виходу. Вдало влаштованого виходу, що ховався від любителів виглядати у вікна за однією з будов.

— Ось тут її винесли з палацового комплексу, — сказала майже невидима Ларама, вказавши на прикриту гілкою дірку в стіні. — Схоже, це колись була одна з хвірток для конюхів. Потім стайні перенесли, бо одна з імператриць вважала, що від них вранці несе сморід у її спальню. А прохід заклали камінням. А тепер якісь умільці камінь розібрали і навіть захист не потривожили. Талановиті люди.

— Значить, у них є маг, — сказав Межен і скривився. По всьому виходило, що маг більш ніж тямущий.

— Значить, вони найняли мага, щоб допоміг розібрати кладку. — Ларама посміхнулася. — У коридорі ніякого мага не було, ні гарного, ні поганого. Там навіть не намагалися ховати сліди. І тут, коли несли дівчину, також мага не було.

— Але це не означає, що його не буде там, де дівчину тримають, — розумно зауважив Ромул і поворушив амулети в кишені. — Але з огляду на те, що він найманець, піклуватися, швидше за все, буде насамперед про себе.

— Сподіватимемося, що його там не буде, — зітхнувши, сказав Межен.

За дірою в стіні виявилися старі сходи, досить вузькі, потребуючі ремонту. Спускатися ними довелося дуже обережно. Потім досить довго йшли під скелею ледве помітним проходом, чіпляючись одягом за чагарник, з якого хтось обламав гілки, що зовсім вже заважали, кинувши їх просто під ноги. І коли чоловіки вирішили, що так і дійдуть до Рибного порту, прохід взяв і різко повернув ліворуч, обминаючи підніжжя палацового комплексу півколом.

Дійшовши майже до сходів для своїх, рятівники прекрасної діви знову були змушені повернути, цього разу праворуч. Пройшли між двома скелями, якими можна було помилуватися через вікна тронної зали, вони вийшли до лісу. Причому не до дороги і навіть не до стежки, а до свіжої вирубки в підліску.

— Підготувалися, — сказав Межен. — Випадково це місце так одразу навряд знайдеш. З іншого боку, можна сподіватися, що далеко Радду не поцупили, коні тут не пройдуть.

— Може, якраз до коней і тягли, — пробурчала Ларама і веліла. — Пийте зілля для нічного зору. У лісі темніше, ніж тут.

Випивши зілля, рятівники прекрасної діви вийшли через підлісок до непереконливої ​​стежки, яку, напевно, втратили б, якби Ларама не вела слідами викрадачів. Але до старого будиночка чи то лісників, чи то єгерів, чи взагалі заготівельників дров для палацу, дійшли досить швидко.

— Справи, — тихо сказав Ромул, який навіть не підозрював про існування цієї будівлі, незважаючи на те, що з дванадцяти років полював у цьому лісі.

— Там вона, — впевнено сказала Ларама.

— А маг? — спитав Межен, якому зустрічатися з магом, що вміє обходити захист палацу, зовсім не хотілося.

Примара трохи постояла, похитала головою і сказала:

— Піду, подивлюся.

Вернулася Ларама швидко. Розповіла, що дівчина жива та здорова. Сидить собі в куточку, сердито виблискує очима. Зв'язана і з кляпом у роті. Мабуть, дуже заперечувала проти свого полону.

Крім Радди, в будиночку було троє чоловіків. Один якийсь смиканий, нервовий, обвішаний захисними амулетами, як дерево наречених стрічками. Щоправда, амулети там так собі, слабенькі, а п'ять взагалі розряджені. Двоє інших були при зброї і, зважаючи на все, саме вони займалися викраденням. Напевно найманці. Або звичайні воїни, які не замислюються над змістом та наслідками наказів, просто їх виконують.

Щоправда, сиділи воїни біля самих дверей і мечі в піхви не ховали. Чи самі такі пильні, чи нервовий змусив.

— Що робитимемо? — спитав Межен.

— Пов'яжи ще пару мотузок, а то мало що, раптом якийсь амулет захисно-атакуючий. І… — Ромул задумливо озирнувся, зупинив погляд на ледве видимій Ларамі й усміхнувся. Широко та неприємно.

— Від дівчини вони далеко знаходяться? — запитав.

— Нервовий за кілька кроків, воїни далі, — відзвітувала Ларама.

— От і добре. Думаю, ти зможеш захистити її від якихось слабких амулетів. Головне, воїнів відволікти, а якщо посеред кімнати з'явиться примара, вони від входу точно відвернуться.

Ларама тільки хмикнула. Потім повела руками і веліла:

— Ідіть, на вас полог нечутності, але довго він не протримається.

І мотузочки Межену довелося в'язати на зап'ястя на ходу, однією рукою та зубами, бадьоро крокуючи слідом за рішучим Ромулом.

Примарна жінка з'явилася безшумно та несподівано. Варто було моргнути, як фігурка, що світиться, якої миттю назад ще не було, вже стояла між дівою со-Верто і чоловіками.

— Недобре, — голосним шепотом сказала вона, розвівши руки в сторони, немов збиралася чоловіків обійняти, всіх разом. — Недобре таким великим хлопчикам ображати дівчинку, — додала вона трохи голосніше, а потім відкинула голову і мерзотно розреготалася.

Її волосся підняв вгору невідчутний живим порив вітру, на мить перетворивши його на своєрідну корону, спідниця широченної стародавньої сукні затремтіла, як прапор, а сміх звучав і звучав. І затих миттєво, а разом з ним зник і вітер.

— Недобре, — гидко проскрипіла жінка. — Дуже погано.

І зробила крок вперед.

Воїни, хоч були загартованими бійцями і знали, що рідкісний привид здатний нашкодити живим, дружно скочили на ноги. Чомусь ця жінка видалася їм тим самим рідкісним.