15 (3)

Розпитували купців довго й завзято, бідолахи навіть встигли щиро пошкодувати, що взагалі поткнулися до цього палацу, і запідозрити, що їх з нього живими не випустять.

Виявилося, Ліїн дуже мало знає про свої володіння. Навіть про ті місця, в яких бувала. А старий згаслий вулкан вона бачила й не раз. Колись давно, коли мама ще не збожеволіла, батько возив туди її з дочкою, метеликів показував. Такі чомусь були тільки в тому місці, ніби там було щось, без чого вони не могли жити. Метелики Ліїн у дитинстві дуже подобалися, настільки, що вона їх запам'ятала на все життя. Вони були величезні, з чоловічу долоню, а іноді й більше, лимонно-жовті, помаранчеві та яскраво-червоні. І коли вони дружно злітали, здавалося, що почалася пожежа.

А тепер ось виявляється, що окрім метеликів у згаслого вулкана була ще й печера. І можливо, батько туди їздив більше заради неї, аніж якихось там комах, хай і гарних. Тому що те, що описував один із худих купців, що випадково підгледіли за дядечком Ліїн, було дуже схоже на ритуал. І не аби який. І Мелана, і Валад впізнали в ньому ритуал прив'язки людини до якоїсь сили. Який вони розповідати не стали, присягнувшись, що тут такого просто бути не може, бо ту силу збирали артефакти спеціально для цього створені. А користуватися нею могли люди і без неї дуже сильні. Те, що вони були магами, — само собою передбачалося.

А дядько Ліїн, та й її батько магами не були.

До печери поїхали того ж дня. Купці явно почувалися незатишно і не могли розлучитися з думкою, що будуть убиті, хоча їм ніхто навіть не погрожував. Мелана поводилася так, ніби була на розважальній прогулянці, і намагалася змусити всіх інших почуватися так само. Юміл похмурим поглядом свердлив спину Валада і був впевнений, що він чогось не договорює. Воїни, взяті в якості охорони, пильно оглядали околиці. Старші маги та нічні вовки вели глибокодумну бесіду. А Ліїн просто дулася, тому що місце в цій експедиції довелося буквально відвойовувати, і взяли її тільки тому, що вона поклялася інакше поїхати слідом у гордій самоті. Адже вона чудово знала, де знаходиться цей згаслий вулкан.

Дісталися вулкана лише через чотири години. По дорозі зустріли пастуха з козами, який життєрадісно розповів, що три невеликі озерця, що наповнювалися водою кожної весни, які були поряд з тією дивною горою, вже встигли пересохнути, разом з ними майже засохли трави і метелики зникли. Тільки над струмком в'ються, де він кіз напував.

Горою пастух назвав згаслий вулкан швидше за звичкою називати горами все, що височіло над землею, ніж тому, що ця купа каміння на гору була схожа. Можливо, колись вулкан був високий, величний і грізний на вигляд. Але потім чи землетрус стався, чи часу дуже багато минуло, але вулкан осів, розтріскався, обсипався. Там, де колись було жерло, залишилося дрібне, густо втикане камінням озеро з водою, що неприємно пахла. І цікаве це озеро було хіба що вбивцям, яким труп нікуди подіти — в озері його точно не скоро знайшли б, бо туди дуже рідко ходили люди.

Зате навколо колишнього вулкана буйно розрослися трави та завелися гарні метелики. Весною тут половина корів округи паслася, не кажучи вже про кіз та овець, але до середини літа озера майже висихали, і ходили в ці місця тільки козопаси. Кози тварини невибагливі і з апетитом об'їдали що молоді гілки колючих чагарників, що тверді та стійкі бур'яни. Та й струмок навіть у саме посушливе літо не зникав.

До струмка, щоправда, сьогодні не наближалися, і метеликів зі свого дитинства Ліїн не побачила. Натомість група повернула праворуч, забралася в зовсім густі й неходжені чагарники, а потім виїхала до широкої смуги, посипаної різновеликими камінцями. Одні тихо хрустіли під кінськими копитами, інші були більші за цих коней разом із вершником.

Між камінням довелося петляти більше години, хоча купці дружно запевняли, що не заблукали. Потім люди, нарешті, виїхали до примітного уламку скелі, схожого на кішку, що лежала, ще з півгодини йшли по ненадійному осипу, залишивши коней під опікою кількох воїнів. Спустившись з нього, повернули за величезний камінь, що нагадував застрягле у землі ікло невідомого чудовиська, і знову почали петляти то між кущами, то між кам'яними уламками. А пішовши сильно ліворуч від вулкана, опинилися в обіцяному яру, до якого інакше не вийдеш, бо там шлях ще плутаний і непрохідніший. А через десяток кроків, справді, опинилися біля входу в печеру, прикритого козирком від любителів позаглядати в різні ями з висоти, та ще й захищеного амулетом, який змушував людей не затримувати на ньому погляд.

— Коли ми їздили дивитися на метеликів, батько частенько зникав на кілька годин, залишаючи нас із слугами та вартовими. А потім повертався із підстреленими кроликами, — розгублено розповіла Ліїн.

Кадмія Ловарі глибокодумно хмикнула.

Валад, який першим кинувся заглядати в печеру, повернувся до групи і заявив:

— Звідти справді силою пре. Не демонською, на щастя. Більше схоже на божественну. Ну, або на силу світу, що належить якомусь конкретному божеству. Вона тоді така, не безбарвна.

— Цікаво, — озвався Мірак і підійшов до Валада.

Наступні хвилин п'ять колишній придворний маг теж заглядав у печеру, ворушачи пальцями. Потім повернувся до людей, які чекали, що він скаже, і невпевнено промовив:

— Можливо, там пробій у інший світ. Я про це читав, але був упевнений, що в нас це неможливо, що ми відрізані від інших світів.

— Дурниці які, — сказав Валад. — Цей уламок від початку був усипаний пробоями, як сир дірками. Він з іншими світами був пов'язаний щільніше, ніж із тим, частиною якого був. А порушена рівновага просто пробої позакривала, відрізавши остаточно від того, частиною якого ми є. Ну і перетворило наш світ на приманку для демонів, що бояться вогненних магів.

— Думаєш, тут пробій залишився? — поцікавилася Мелана і теж пішла заглядати в печеру.

— Може, лишився, а може, відкрився, хто знає, — сказав Валад.

У печеру довелося спускатися по нерівному схилу, м'якому і податливому, котрий весь час намагався почати осипатися прямо під ногами. Мірак та Валад запалили над головами магічні світильники. Воїни і вовки, що залишилися чергувати біля входу, дивилися вслід, і їхні силуети здавались зовсім чорними. А над головами тих, хто спускався, нависало склепіння, схоже, рукотворне. А може, цей прохід просто розширювали, і раніше, щоб потрапити до печери, по осипу доводилося повзти. Можливо, його розширювали навіть ті люди, яких сюди привозили купці.